«Я завжди щаслива готувати для тебе, коханий», – відповіла вона з сяючою усмішкою. Дмитро не став далі грати в ці ігри і дістав зі сміттєвого відра упаковки та чеки, кинувши їх на стіл. Олеся відразу змінилася в обличчі і відвела погляд убік.
«Ну, не встигла сьогодні приготувати, закрутилася, ось і замовила. Це перший раз, коли я не встигла, раніше завжди готувала сама і вчасно. Адже я дбаю про тебе, любий, і про твоє здоров’я, щоб ти не був голодним».
«А про кого ти дбаєш на ті гроші, які регулярно береш у своєї бідної матері?» – крижаним тоном запитав Дмитро. «Навіщо ти це робиш?» Він відчеканив кожне слово, дивлячись їй в очі. «Але як ти про це дізнався? Хто тобі розповів? І взагалі, це все мерзенний наклеп!»
«Хтось заздрить нашому щастю і просто намовляє на мене!» Ольга вже не приховувала своїх справжніх емоцій, вихлюпуючи їх на хлопця. «Це правда. Я сьогодні був у гостях у твоєї матері в селі».
«Тепер мені на багато речей відкрилися очі, коли я дізнався всю правду. Краще б не знав». «Знаєш що, дорогий? Ці жалюгідні копійки – всього лише невелика плата за все те, що мені довелося пережити в дитинстві. Вона мені по життю зобов’язана!»
«Мало того, що народила мене в передпенсійному віці, так ще й жила в повній злиднях. Та мені просто було соромно, що у мене така стара мати, мої однокласники приймали її за мою бабцю. Ще й батька не було!»
«Вона просто егоїстка, яка народила для себе дитину, іграшку, але не могла забезпечити їй нормальне життя». «Лесю, що ти верзеш таке? Це ж твоя мама! Вона тобі життя дала, останнє віддавала, не шкодувала нічого, на собі економила. Ти повинна бути їй вдячна». Дмитро з жахом дивився на Олесю, немов бачив її вперше.
«Вдячна? А за що? За насмішки в школі? Що у мене не мати, а бабця? За те, що всі говорили, що я безбатченко? За те, що в обносках чужих ходила все дитинство і доношувала речі?»
«Що навіть на випускний у школі не пішла, тому що сукня була гіршою, ніж у однокласниць? Що я все життя подругам заздрила, адже у них були модні джинси, куртки, телефони і планшеты, а у мене нічого не було! Ти мене ніколи не зрозумієш!»
«Це ти з пелюшок у золоті купаєшся, пихатий спадкоємець багатенького татуся. Все, що захотів, тут же купувалося за клацанням пальця: квартира, машина, модні шмотки, телефони і комп’ютери — все у тебе було і є».
«Навіть дівчата на тебе самі вішаються. Роботу татусь дав, тобі не треба було напружуватися в житті. А мені треба було все зубами вигризати. Я сама себе зробила, завдяки наполегливості та пекельній праці».
«Тому я не хочу слухати цю маренню про якусь вдячність. Вона мені винна, це моральна шкода за зіпсоване дитинство». «Як же ти так можеш? Адже мати тебе завжди любила і продовжує любити. Та вона чекає на тебе щодня і готова віддати останнє, а ти…»…
Коментування закрито.