Фізично міцний майстер легко дотолкав автомобіль до неогородженого краю мосту й зіштовхнув його в глибоку воду. Бурхлива річка слухняно прийняла важкий тягар, а товстий шар мулу надійно приховав транспортний засіб на довгі роки. За годину на спокійній поверхні водойми не залишилося ані масляної плями, ані підозрілої бульбашки повітря.
Повернувшись до свого порожнього дому, убивця звично поставив на плиту чайник і спокійно сів за обідній стіл. Увечері того ж дня він незворушно знизував плечима й упевнено брехав стривоженим гостям про раптовий від’їзд молодих. Зібравши докупи всі непрямі докази, свідчення й результати експертиз, слідчий офіційно викликав старого на допит до кабінету.
Сімдесятирічний підозрюваний прибув до відділення міліції самостійно, сів на запропонований стілець і покірно склав руки на колінах. На його сухому зморшкуватому обличчі, як і раніше, читався лише абсолютний спокій, підкріплений важким, тиснучим поглядом. Дмитро Сергійович мовчки розклав перед ним моторошні фотографії піднятої машини, зотлілої сукні й знайденої в багажнику монтувалки.
Старий байдуже ковзнув поглядом по розкладених доказах, ніби дивився на нудний прогноз погоди в ранковій газеті. Саме в цю мить проникливий слідчий зробив свій головний психологічний хід, до якого готувався цілий тиждень. Він повільно поклав поверх інших паперів ту саму світлу весільну фотографію усміхненої Наташі в розвіяній фаті.
Побачивши сяйне обличчя вбитої доньки, холоднокровний старий уперше за весь час розслідування напружено завмер. На його непроникному обличчі не відбилося жодних емоцій, але ліва рука, що лежала на коліні, судомно стиснулася в кулак. Досвідченому сищикові було досить цього крихітного, ледь помітного руху, щоб зрозуміти стан підозрюваного.
Слідчий тихо, але дуже твердо промовив, що йому достеменно відома вся правда про події на старому мосту. Він запропонував літньому вбивці припинити цей затягнутий спектакль і нарешті написати щиросерде зізнання. Після цих слів у тісному кабінеті зависла важка, дзвінка тиша, що тривала рівно чотири довгі хвилини.
Сищик спеціально засік час на годиннику, щоб пізніше відобразити цей психологічний момент у своєму офіційному рапорті. Порушивши мовчання, Віктор Петрович заговорив рівним, позбавленим емоцій голосом, від якого в бувалого міліціонера мороз пробіг по шкірі. У словах затриманого не прозвучало ані найменшої краплі щирого каяття, жалю чи благання про поблажливість.
Не відриваючи важкого погляду від порожньої стіни, старий упевнено заявив, що Наташа сама винна у своїй смерті. Дмитро Сергійович навіть не ворухнувся, продовжуючи методично конспектувати моторошну сповідь дітовбивці в робочий блокнот. Чоловік холодно пояснив, що прямо забороняв доньці виходити заміж, але вона посміла порушити його суворий наказ.
За збоченою логікою тирана, якби дівчина беззаперечно послухалася, то вона і її молодий наречений залишилися б живі. Віктор Петрович цинічно стверджував, що спочатку не планував нікого вбивати, а лише хотів силоміць забрати непокірну доньку додому. Він нібито збирався дохідливо пояснити їй, що мудрий батько завжди краще знає, як саме треба будувати життя.
На логічне запитання слідчого про те, навіщо для мирної розмови знадобилася важка монтувалка, запала коротка пауза. Старий неохоче відповів, що взяв сталевий інструмент виключно для самооборони на той випадок, якщо новоспечений зять полізе в бійку. Коли ж мова зайшла про безпосередні причини вбивства Наташі, голос затриманого раптом став твердим, мов застиглий цемент…
