Слідчий уточнив у жінки, чи справді автомобіль нареченого благополучно переїхав на інший берег. Подруга на мить глибоко замислилася, а потім вимовила слова, які остаточно прояснили картину злочину. Вона невпевнено заявила, що «шістка» начебто різко звернула праворуч, не доїжджаючи до кінця переправи.
Саме на тій ділянці аварійного мосту повністю бракувало захисної бетонної огорожі. Свідка тоді наївно припустила, що молоді вирішили спуститися ближче до води заради красивих фотографій. Гості не стали чекати легковажних друзів, просто об’їхали порожню ділянку дороги й покотили до кафе.
Стало ясно, що машина нікуди не поїхала, а була навмисно скинута з мосту в глибоку річкову яму. Про цю чотириметрову підводну западину прекрасно знав будь-який місцевий любитель риболовлі. Однак лише один конкретний рибалка в місті знав особливості місцевого річкового рельєфу краще за всіх інших.
Озброєний новими фактами, Дмитро Сергійович знову завдав несподіваного візиту до будинку Віктора Петровича. Цього разу обійшлося без довгих чаювань, бо сищик одразу поставив конкретне й жорстке запитання. Слідчого цікавило точне алібі старого на полудень двадцять третього червня дев’яносто першого року.
Господар подивився на гостя своїм фірмовим вивчальним поглядом і незворушно заявив, що весь той день перебував удома. Слідчий задоволено кивнув, швидко попрощався з підозрюваним і вийшов на свіже повітря. Підійшовши до дерев’яної хвіртки, він дістав мобільний телефон і оперативно набрав робочий номер.
Річ у тім, що ще рано-вранці сищик устиг докладно поговорити з колишнім сусідом Віктора Петровича. Сусід категорично спростував слова старого, заявивши, що в день весілля того точно не було вдома. Чоловік тоді наполегливо стукав у замкнені двері, бажаючи позичити рибальське знаряддя, але йому ніхто не відчинив.
Пильному сусідові це видалося вкрай дивним, адже похмурий майстер майже ніколи не відлучався з двору. Таким чином, залізобетонна версія Віктора Петровича вперше за п’ятнадцять довгих років дала помітну тріщину. Досвідчений слідчий прекрасно розумів, що подібні дрібні нестиковки в показаннях із часом лише розростаються.
Наступна знахідка сищика змусила внутрішньо здригнутися навіть такого загартованого професіонала правоохоронних органів. Поки що хитке алібі старого розбивалося лише об показання одного давнього сусіда, що для суду означало вкрай мало. Дмитро Сергійович усвідомлював гостру нестачу вагомих доказів після такого величезного проміжку часу.
У справі практично не було збережених речових доказів, а нечисленних свідків можна було перелічити на пальцях однієї руки. Слідству був потрібен незаперечний факт, який неможливо було б списати на банальний збіг чи помилку пам’яті. Невдовзі такий залізний аргумент справді знайшовся, але зовсім не там, де його спочатку шукали.
Слідчий вирішив глибоко вивчити трудову біографію підозрюваного ще до настання дев’яносто першого року. У запилених архівах місцевого заводу спливла вкрай цікава історія прихованого виробничого конфлікту. У вісімдесят сьомому році один із молодих підлеглих публічно відмовився виконувати прямий наказ грізного майстра.
Хлопець зухвало заявив при всій зміні, що Віктор Петрович не бог, щоб беззаперечно йому підкорятися. Здавалося б, це була дрібниця й рядова робоча суперечка, яка регулярно трапляється на будь-якому великому виробництві. Однак рівно за тиждень непокірного працівника знайшли біля заводської прохідної з жорстоко побитим обличчям.
Наляканий юнак твердив усім, що просто невдало впав, і начальство воліло зам’яти цей слизький інцидент. Наступного ранку суворий майстер вийшов на свою зміну з абсолютно спокійним і непроникним обличчям. Ця показова історія красномовно демонструвала приховані патерни жорстокої поведінки владного чоловіка.
Віктор Петрович фізично не вмів прощати навіть найменшої непокори з боку залежних від нього людей. Будь-який прояв чужої волі сприймався ним як пряма загроза тому фундаменту, на якому будувалося його життя. Головний життєвий принцип цього диктатора полягав в абсолютній і безумовній покорі оточення.
Своєю втечею й таємним заміжжям тиха Наташа повністю зруйнувала цей штучний світ тотального підкорення. Звісно, важкий характер підозрюваного не міг слугувати повноцінним доказом у майбутньому судовому розгляді. У пошуках реальних зачіпок сищик знову звернувся до детального огляду іржавого остова автомобіля…
