Буквально за годину на холодному березі зібрався величезний натовп місцевих жителів. Люди зі страхом дивилися на іржавий автомобільний остов, брудну білу тканину й блискучу золоту обручку. У натовпі панувала абсолютна тиша, сповнена жаху й раптового усвідомлення гіркої правди.
Містяни прекрасно пам’ятали той далекий тисяча дев’ятсот дев’яносто перший рік і зірване весілля. У пам’яті відразу спливли образи молодих людей, які безслідно зникли дорогою на святковий банкет. Сумнівів не залишалося: у піднятій із дна машині були зниклі Наташа й Андрій.
Найдивовижнішим у цій похмурій історії залишався факт цілковитої відсутності масштабних пошуків. Упродовж п’ятнадцяти років пару ніхто не намагався шукати по-справжньому серйозно. Мати Андрія безрезультатно оббивала пороги міліції перші два роки, а потім остаточно опустила руки.
Рідна мати Наташі продовжувала зберігати похмуре мовчання, можливо, через панічний страх перед чоловіком. Подруги нареченої лише тихо шепотілися по кутках, а допитливі сусіди будували конспірологічні теорії. Проте невблаганний час поступово стер гостроту трагедії, змусивши людей звикнути до зникнення односельців.
Зручна версія про раптову втечу закоханих міцно вкорінилася в суспільній свідомості, мов шкідливий бур’ян. Хтось упевнено розповідав про переїзд пари до столиці, а інші відправляли їх на теплий південь. Дехто навіть серйозно запевняв оточення в успішній еміграції молодят за кордон.
Місцеві жителі охоче кивали головами, погоджуючись із будь-якими обнадійливими чутками заради власного спокою. Альтернативна думка про реальну долю зниклих хлопця й дівчини здавалася суспільству надто страшною й нестерпною. Тепер же ця жахлива правда лежала на брудному березі всередині іржавої «шістки», і відвернутися від неї було неможливо.
Розслідування резонансної справи доручили досвідченому слідчому з обласного центру Дмитрові Сергійовичу. Це був тихий і уважний чоловік старший за п’ятдесят із величезним професійним стажем. Він належав до тієї рідкісної категорії сищиків, які говорять дуже мало, але скрупульозно записують кожну деталь.
Слідчий узявся до роботи того ж дня, почавши з ретельного вивчення старих архівів ЗАГСу. У запилених паперах виявився запис про реєстрацію шлюбу двадцять третього червня дев’яносто першого року. У документах значилися повні імена молодят: Андрій Володимирович і Наталія Вікторівна.
Наступним кроком сищик відшукав той самий радісний весільний знімок, зроблений на старенький «Зеніт». На вицвілому папері Наташа поверталася до об’єктива зі світлим від неймовірного щастя обличчям. Її біла напівпрозора фата красиво й легко розвівалася на теплому літньому вітрі.
Слідчий поклав цю життєрадісну фотографію на стіл просто поруч із сухим протоколом огляду місця події. Колеги згадували, що він дуже довго й задумливо переводив погляд з одного документа на інший. Третьою важливою дією Дмитра Сергійовича стала особиста поїздка до будинку Віктора Петровича.
На момент поновлення розслідування у дві тисячі шостому році грізний майстер перетворився на сімдесятирічного старого. Його рідний завод давно закрився, забита дружина тихо померла, а старший син так і не з’явився в рідних краях. Віктор Петрович доживав свій вік у повній самотності в тому самому просторому будинку.
Пенсіонер регулярно ходив на риболовлю, вживав трохи алкоголю й намагався ні з ким не спілкуватися. Сусіди характеризували його як цілком нормального, тихого й безпечного старого, який нікого не чіпає. Єдиною дивиною було лише те, що рибалити він тепер їздив виключно на іншу річку.
Слідчий упевненим кроком зайшов до житла підозрюваного й без запрошення сів за кухонний стіл. Віктор Петрович незворушно поставив на плиту чайник, не зробивши при цьому жодного метушливого чи зайвого руху. Його показний спокій виглядав так, ніби працівники міліції навідували його щоранку.
Дмитро Сергійович прямо повідомив господареві дому про страшну знахідку на мулистому дні місцевої річки. Сищик нагадав, що донька старого вийшла заміж саме в день зникнення, і зажадав пояснень. Відповідь Віктора Петровича не містила в собі абсолютно нічого нового чи несподіваного для слідства…
