Цього разу Андрій підкорився. Немов глибокий старий, він важко поплентався до виходу з цвинтаря. Ноги потопали у в’язкому, розкислому від зливи бруді, чорне пальто просочилося вологою наскрізь, але фізичний дискомфорт його зовсім не чіпав. Ніщо у світі більше не здавалося важливим.
Біля масивних кованих воріт, під козирком занедбаної зупинки, він помітив згорблену фігуру. Стара в темній хустці сиділа, склавши на колінах вузлуваті, мозолисті руки. Звичайна цвинтарна жебрачка, які завжди чують момент, коли людське горе робить гаманці доступнішими, а серця — м’якшими.
Андрій пригальмував. Діставши з внутрішньої кишені піджака гаманець, він витягнув кілька великих купюр — тисяч десять або більше — і, не рахуючи, простягнув їх жінці.
— Пом’яніть рабу Божу Ольгу, — глухо видавив він.
Жінка підняла на нього погляд. Її очі вражали — майже прозорі, з жовтизною на білках. Це був погляд людини, яка бачила занадто багато болю. Вона прийняла гроші, не дивлячись, сховала їх у складках свого лахміття і втупилася в Андрія так, ніби сканувала саму його душу.
— А доньці своїй що скажеш? — тихо прохрипіла вона.
Андрій застиг, відчуваючи, як ноги наливаються свинцем і приростають до мокрого асфальту. Серце, що до цього моменту билося рівно і важко, раптом судомно пропустило удар.
— Що ви сказали? — перепитав він, вирішивши, що шум дощу спотворив фразу.
— Про доньку твою питаю, — незворушно повторила стара. В її інтонації не було ні насмішки, ні погрози, лише дивний, майже родинний сум.
— У мене немає доньки, — повільно, карбуючи кожне слово, відповів Андрій. — І ніколи не було.
Стара лише гірко усміхнулася, хитнувши головою, немов знала якусь таємницю, приховану від нього. Тонкі губи розтягнулися в знаючій посмішці.
— Є вона, милок. Є. Їй скоро тридцять виповниться.
Степан уже відчинив дверцята лімузина, чекаючи на шефа під посиленою зливою. Але Андрій стояв як укопаний. Він дивився на жебрачку, і всередині нього повільно руйнувався звичний фундамент життя, що здавався непорушним десятиліттями.
— Ви марите, — голос Волкова зрадницьки здригнувся. — Ви мене з кимось переплутали…
