«Знаєш, тату, а ж цей хлопчик насправді зовсім не сподівається знайти своїх справжніх батьків», — тихо й дуже сумно сказала вона. «Він їх узагалі в інтернеті не шукає, бо чудово розуміє, що їх у нього просто немає і ніколи не було. Для нього цей електронний ноутбук — лише єдиний і останній порятунок від нестерпно гнітючої, страшної самотності».
Розумна не по літах дівчинка підвела свої ясні очі на батьків, які уважно її слухали. «Бачиш, він сам чорним по білому пише, що хоче знайти просто добрих друзів або якихось близьких по духу людей. А ж по-справжньому рідними можуть раптом стати й зовсім чужі, незнайомі люди, якщо вони виявлять хоч краплю турботи».
Батьки приголомшено мовчали, глибоко вражені неймовірно мудрими й точними словами своєї юної доньки. «Давайте просто зараз із моєї особистої скарбнички візьмемо всі накопичені гроші, додамо ваших, купимо найкращий ноутбук і віднесемо цьому самотньому хлопчикові подарунок». Андрій і Наталя переглянулися, тепло усміхнулися чуйності своєї дитини й без зайвих слів одностайно погодилися з цією благородною пропозицією.
Довгоочікуване новорічне свято в прикрашеному мішурою дитячому будинку за традицією проходило у три зовсім різні зміни через велику кількість дітей. Санько за своїм віком і фізичним розвитком належав до найгаласливішої, середньої вікової групи вихованців. Їхній святковий ранок із традиційними гучними хороводами під убраною ялинкою та веселими командними іграми зазвичай відбувався в самісінький розпал дня.
Спочатку на невеликій сцені актової зали, як завжди, показували яскраву й барвисту святкову виставу за участю самих вихователів. Потім довгоочікувані гості під гучні дитячі вигуки урочисто запалювали різнокольорові вогні на величезній пухнастій ялинці. А далі численні гості-спонсори з щирими усмішками на обличчях по черзі виходили вперед і вручали радісним малюкам їхні заповітні подарунки.
Декого з особливо щасливих дітей на всі довгі зимові канікули до своїх затишних родин забирали ті самі щедрі спонсори. А от кульгавий і замкнений Санько цього святкового дня зовсім нікого з цих чужих дорослих людей не чекав. Він уже давно звик байдуже бачити збоку, що в гості зазвичай охоче забирають тільки гарних, здорових і товариських дівчаток.
А того самого злощасного листа казковому зимовому чарівникові він написав просто так, аби чимось зайнятися. Абсолютно всі хлопці в його загоні старанно писали свої паперові послання, от і він теж піддався загальному настрою й написав. Щоправда, саме сьогодні серед численних ошатних гостей він мимохідь побачив високого, статного чоловіка в парадній формі військового льотчика.
Від вигляду цієї суворої офіцерської форми в нього всередині навіть зачерствіле серце раптом боязко й уривчасто здригнулося. Але гордий хлопчик неймовірним зусиллям волі змусив себе швидко відвернутися вбік і лише глибоко, майже непомітно для оточення, зітхнув. Отримавши від профспілки свій стандартний пакунок із дешевими шоколадними цукерками, хлопчик, звично важко накульгуючи, повільно попрямував до виходу з галасливої зали….
