Мене зустрів крихітний і задушливий кабінет без вікон. У ньому стояли тільки два дешеві стільці, обшарпаний робочий стіл і сучасний потужний ноутбук. Ксенія виявилася підтягнутою жінкою з короткою стрижкою та чіпким, дуже уважним поглядом.
Вона тримала в руках товсту чорну теку й виглядала дуже професійно. Детективка одразу й без розгойдування перейшла до справи, не ставлячи жодних зайвих чи безтактних особистих запитань. Я виклала перед нею на стіл абсолютно все, що встигла самостійно дізнатися за ці дні.
Я докладно розповіла про знайдені презервативи в бардачку й чужу помаду на пасажирському підголівнику. Я назвала точну адресу в елітному котеджному селищі й описала ту багату садибу. Згадала їхню таємну зустріч у торговому центрі, біле вино в келиху й прізвище Платонова, що пролунало.
Ксенія все дуже скрупульозно й швидко записувала у свій товстий блокнот. Вона попутно уточнювала дрібні деталі на кшталт кольору машини й марок одягу. «Скільки коштуватимуть ваші професійні послуги?» — нарешті прямо й у лоб спитала я.
«Шість тисяч готівкою», — так само прямо й без запинки відповіла приватна детективка. Вона пояснила, що рівно половину цієї суми треба внести авансом просто зараз. Другу половину я маю віддати тільки після успішної передачі готових викривальних матеріалів.
На всю оперативну роботу щодо мого чоловіка їй потрібно було буквально кілька днів. Я мовчки відкрила свою сумку й дістала звідти пачку грошей. Ці купюри я заздалегідь вийняла з домашньої шкатулки перед виїздом.
Це були три тисячі цілком рівними й новими купюрами. Це був старий мамин звичай — завжди тримати надійну заначку на найкрайніший життєвий випадок. Я акуратно поклала ці гроші на стіл просто перед Ксенією.
«Цього авансу поки точно вистачить для початку роботи?» — з сумнівом спитала я. «Так, цілком достатньо, я прибираю їх у сейф і починаю роботу просто зараз», — упевнено відповіла вона. Детективка додала, що з дружиною відомого в місті хірурга працювати буде значно простіше, ніж зі звичайною домогосподаркою.
За її досвідом, багаті лікарі та їхні дружини завжди й усюди залишають по собі величезну кількість цифрових слідів. Вона розповіла, що в нашому великому краї є аж три доктори Платонови з ініціалами, які підходять під опис. Це були пересічний педіатр, похмурий патологоанатом і дуже відомий дорогий пластичний хірург.
«Б’юся об заклад на свою премію, що ваш клінічний випадок — це саме третій, найбагатший варіант», — усміхнулася Ксенія. Детективка твердо пообіцяла пробити точну домашню адресу, розташування клініки й розклад прийомів цього доктора. «Що саме ви збираєтеся зробити з усією цією брудною інформацією?» — з цікавістю поцікавилася вона в мене.
Хоча в глибині своєї зраненої душі я прекрасно розуміла, що це лише мої власні болісні кроки до гіркої правди. «Ми непомітно сфотографуємо їхні зустрічі й перевіримо все особисте листування в месенджерах», — діловито пояснила свій план дій Ксенія. Вона додала, що якщо дуже пощастить, її хакери зможуть зламати навіть їхні робочі адреси електронної пошти.
«Ви абсолютно точно впевнені, що хочете довести цю брудну справу до публічного розголосу?» — про всяк випадок уточнила детективка. «Я просто дуже хочу знати всю правду», — твердо й цілком непохитно відповіла я. «А як саме з нею вчинити, я вирішу вже після отримання незаперечних фактів на руки».
На зворотному шляху я заїхала не до нашого звичного районного супермаркету, а до сучасного цілодобового копіцентру. Там я докладно розпитала чергового менеджера про послуги широкоформатного друку. Мене цікавив друк на найщільнішому й найякіснішому глянцевому папері.
Я просто дізналася їхні актуальні розцінки й твердо запам’ятала години роботи цього корисного закладу. Мені треба було прийти туди трохи пізніше під покровом темряви. Я хотіла зробити це так, щоб ніхто зі спільних знайомих мене випадково не побачив із цими плакатами.
Повернувшись додому, я дуже надійно сховала свій новий мобільний телефон. Я поклала його в глибоку потаємну кишеню сумки, яка застібалася на тугу блискавку. Свою стару звичну трубку я навмисно залишила лежати на найвиднішому місці в передпокої.
Нехай невірний чоловік бачить звичні побутові речі й щиро радіє своїй уявній безпеці. Ближче до вечора Костя повернувся додому несподівано й підозріло рано. Він весело й дуже голосно брязкав ключами від машини в руці.
Він із порога повідомив, що їхнє важливе засідання раптово скасували. За його словами, це сталося тому, що в голови Сергія трапився страшенний розлад шлунка. Чоловік єхидно й сально хмикнув, ніби це був якийсь їхній особливий, зрозумілий тільки їм чоловічий жарт.
«Льолю, а давай я тебе сьогодні в якийсь хороший ресторан зводжу!» — несподівано й щедро запропонував він. «Поїдемо туди, на центральну вулицю Червону, де подають дуже смачну італійську пасту». «Чого ми киснемо й удома сидимо, адже наша велика річниця вже зовсім скоро?»
Я дуже уважно подивилася на цю колись безтямно рідну мені людину. На людину, з якою в нас були спільні улюблені тарілки, доглянутий зелений сад і старий кіт Бублик. І я з гіркотою подумала про те, як легко можна талановито переграти інтонацію.
Особливо легко це виходить, якщо ти вперто репетируєш свою брехню вже далеко не перший місяць. «А давай поїдемо», — несподівано легко погодилася я з легкою півусмішкою на губах. «Зрештою, ми ж із тобою зовсім не молодшаємо, треба радіти життю».
Він щиро й дуже бурхливо зрадів моїй швидкій згоді. Він світився від щастя, мов маленький хлопчик, якому купили омріяну іграшку. Чоловік галантно відчинив переді мною дверцята машини й повіз мене до сяйливого вогнями центру міста.
У дорогому ресторані було доволі людно й грала приємна жива музика. Послужливий офіціант одразу впізнав Костю й шанобливо привітався з ним на ім’я. Він ввічливо спитав, чи принести нам те саме вино, яке зазвичай замовляє пан Морозов.
Паста в цьому закладі виявилася справді чудовою й такою, що танула в роті. Я навіть дозволила собі випити цілий келих терпкого сухого вина для хоробрості. За красиво сервірованим столом ми дуже невимушено говорили про якісь зовсім нудні побутові речі.
Ми захоплено обговорювали графік вивезення сміття й майбутню зливу наступного тижня. Ми навіть посперечалися про те, яким буде врожай сусідської вишні цього року. І весь цей час паралельно нашій порожній розмові йшла друга, невидима й страшна лінія без жодного сказаного слова.
Уночі ситий і задоволений чоловік спав дуже міцно й спокійно. Він хропів так само рівно, як це було зазвичай усі останні сорок років. А я нерухомо лежала з розплющеними очима й методично, крок за кроком підраховувала свої подальші ходи.
Я напружено думала про те, що вже було успішно зроблено за ці дні. І я з холодною головою планувала все те, що мені ще тільки належало здійснити попереду. Вранці він знову недбало кинув своє фірмове й спокійне: «Не чекай мене сьогодні до вечері».
Після його швидкого відходу у просторому домі стало незвично тихо, гулко й дуже порожньо. Я повільно пішла на кухню й машинально ввімкнула електричний чайник. Старий кіт Бублик дуже лагідно й вимогливо потерся об мої босі ноги.
У цю саму мить у моїй схованій сумці коротко й дуже наполегливо завібрував апарат. Це озвався мій новий і абсолютно секретний кнопковий телефон. На його яскравому монохромному екрані висвітилося довгоочікуване коротке повідомлення.
Текст свідчив: «Ваш пакет із доказами повністю готовий, можете приїжджати й забирати». Я важко сіла на дерев’яний табурет і міцно обхопила долонями горнятко. Воно було ще порожнє, але вже приємно зігрівало пальці своїм теплом.
Я фізично відчула, як усередині мене все раптом стало дуже тихим і лячно рівним. Моя душа стала схожа на абсолютно гладке й холодне крижане дзеркало. Тепер у мене будуть не просто порожні жіночі здогади й невиразні ревниві підозри.
Тепер у мене на руках лежатимуть незаперечні офіційні папери й дуже чіткі кольорові обличчя. Я накинула на змерзлі плечі свою улюблену в’язану шаль. Я взяла важку сумку з ключами й рішучим кроком пішла до виходу.
У цю саму мить наш старий дім дуже тихо й жалібно скрипнув. Цей звук долинув звідкись із самої глибини розсохлих дерев’яних дощок підлоги. Цей моторошний звук був дуже схожий на гучне клацання великого підлогового годинника просто перед боєм.
У задушливому офісі Ксенія зустріла мене дуже сухо й без зайвих привітань. На її робочому столі вже лежала пухка картонна тека із зав’язками. Поруч із нею лежав акуратний білий конверт із моїм надрукованим прізвищем.
На цьому конверті каліграфічним почерком було виведено: «Морозовій О. П. Особисто в руки». «У мене тут зібрано абсолютно все, що ви просили знайти», — сказала детективка. Вона обережно підсунула ці вибухонебезпечні матеріали ближче до мене.
Вона ввічливим жестом запропонувала мені сісти на жорсткий стілець для відвідувачів. Я слухняно сіла й дуже міцно зчепила вологі руки на своїх колінах. Я зробила це для того, щоб Ксенія не побачила зрадливого й жалюгідного тремтіння в моїх пальцях….
