Я хотіла зробити цей ремонт багато років поспіль. Але Костя завжди вперто наполягав на зовсім нудних і похмурих бежевих шпалерах. Ми переставили велике двоспальне ліжко ближче до найсвітлішого вікна.
Нехай тепер яскраве ранкове сонце абсолютно вільно лягає просто на мою подушку. Теплими південними вечорами ми дуже затишно сиділи вдвох на веранді. Ми потроху наливали собі солодкої домашньої наливки в кришталеві чарки.
Іноді я цілком щиро й дуже дзвінко сміялася просто крізь сльози, що набігали. Юля в такі моменти говорила мені дуже мудрі й правильні речі. «Ти зараз оплакуєш не тільки чоловіка, який пішов із твого життя», — сказала вона.
«Ти назавжди прощаєшся з тим ідеальним образом сім’ї, який сама собі наївно вигадала». Рідні сестри завжди вміють дуже точно називати складні речі своїми справжніми іменами. Наші сусіди, звісно ж, виявилися людьми зовсім не мовчазними й любителями попліткувати.
Одні демонстративно й бридливо відверталися при зустрічі на вузькій вулиці. А інші, навпаки, несли мені гарячі запіканки на знак своєї солідарності й підтримки. Рита тепер щонеділі приносила мені велику каструлю наваристого борщу на два дні.
Вона робила це для того, щоб я зайвий раз не стояла біля гарячої плити. Сусідка Зоя одного вечора прийшла до мене в гості на той самий обіцяний домашній мохіто. Вона майстерно зробила два великі келихи, ми випили по половині й раптом дуже відверто розговорилися.
Ми спілкувалися так легко, ніби все життя до цього лише вдавали з себе зовсім чужих людей. Виявилося, що в її минулій сім’ї теж була цілком подібна драма зі зрадами. Тільки все в них минуло значно тихіше й без жодних викривальних плакатів у Будинку культури.
Настоятель храму, отець Олександр, дуже делікатно попросив мене поки що утриматися від участі в церковному хорі. Він туманно пояснив це тим, що багато парафіян сильно збентежені моїм радикальним і нехристиянським вчинком. Я гранично ввічливо сказала йому «дякую» за відвертість.
Я назавжди пішла до іншої, дуже невеликої громади на зовсім іншому кінці міста. Там проповіді читала неймовірно мудра й добра жінка. І там усе було зовсім інакше, без зайвого пафосу й осуду.
Там уперше за дуже довгий час мені зовсім не хотілося винувато човгати ногами. Там не треба було ховати свій погляд у підлогу перед оточенням. Там говорили про щиру божу милість, а не про порожні й лицемірні зовнішні пристойності.
Копійчані перекази, які Костя потай переганяв на свій кишеньковий рахунок, теж не лишилися без уваги. Детективка Ксенія дуже допомогла мені законно й через суд повернути частину цих украдених грошей. Там, де повернути кошти виявилося юридично неможливо, ми просто філософськи махнули на це рукою.
На гроші, що лишилися від його зірваної втечі на Кіпр, я нарешті здійснила свою найдавнішу мрію. Я поїхала саме туди, куди мені завжди дуже сильно хотілося потрапити. Я вирушила на екскурсію до мальовничого й величного каньйону.
Я стояла на самому краю великої й лячної прірви й багато думала про життя. Я усвідомила, що наш світ просто величезний і неймовірно прекрасний. А моя особиста біда в ньому — як маленький і незначний камінчик на крутому гірському шляху.
Об цей злощасний камінчик можна дуже боляче зачепитися й з розмаху впасти вниз. А можна просто переступити через нього й цілком спокійно йти далі своєю дорогою. Я навіть наважилася на екстремальний і захопливий політ на туристичному гелікоптері.
Я неймовірно дзвінко сміялася від дикого первісного страху й щенячої радості. Я поводилася мов маленька й зовсім безтурботна дівчинка. Особливо сильно в мене дух перехоплювало, коли пілот різко кренив машину просто над блискучою водою.
Додому я поверталася неймовірно легкою, відпочилою й повністю оновленою. Було таке приголомшливе відчуття, ніби з моїх грудей назавжди вийняли щось дуже старе й свинцево-важке. Я не стала зовсім іншою, незнайомою для себе людиною.
Я залишилася тією самою доброю Оленою Петрівною. Тільки тепер я живу без постійного й задушливого слова «ми». Щоранку я заварюю собі дуже міцний чай, щоб ложка в горнятку стояла.
Мій вірний і товстий кіт Бублик обов’язково вимогливо нявчить біля своєї порожньої миски. Тричі на тиждень ми з місцевими активними жінками бадьоро ходимо доріжками в парку. Наші алюмінієві палиці для скандинавської ходьби дуже ритмічно цокають по тротуарній плитці…
