Це були три високі й пишні яруси, що буквально тонули у збитому кремі. Цукрові квіти спадали з нього, як справжній і дуже красивий водоспад. Костя підозріло й недовірливо примружився, дуже уважно розглядаючи незвичну верхівку цього десерту.
Там гордо стояла та сама марципанова фігурка з кондитерської. Це була одна горда жінка, що стояла просто, незалежно й у повній самотності. «Що все це означає?» — нервово й зло прошепотів мені на вухо спантеличений чоловік.
«Почекай зовсім трохи, і зараз ти абсолютно все сам зрозумієш», — цілком рівно й холодно відповіла я. Ми вдвох чинно стали просто біля столу з цим твором кондитерського мистецтва. Комусь із напідпитку гостей уже кортіло почати голосно кричати традиційне «гірко!».
Хтось із молоді високо підіймав свої телефони, намагаючись упіймати ідеальний і красивий кадр для соцмереж. Я дуже владно й різко підняла праву руку вгору, закликаючи всю гомінку залу до повної тиші. «Хвилиночку вашої уваги, будь ласка!» — сказала я неймовірно дзвінко й чітко.
Я говорила так голосно, щоб мій голос без жодного мікрофона долетів навіть до найдальших дверей зали. «Перед тим як ми з чоловіком розріжемо цей прекрасний торт, дозвольте мені сказати буквально кілька слів». Радісний і п’яний шум у залі поступово й слухняно стих.
Це було схоже на те, як шумить море, що відходить під час сильного відпливу. Я неспішно й дуже уважно обвела поглядом простору залу. Усі обличчя навколо були суціль знайомі й рідні, зовсім чужих людей тут не було.
Отець Олександр прихильно поклав свою пухку долоню на дерев’яний аналой. Він дуже підбадьорливо й доброзичливо кивнув мені, дозволяючи почати свою промову. «Будь-який справжній і міцний дім тримається виключно на чистій правді», — почала я просто й дуже ясно.
«Він тримається на правді, щирій взаємній повазі й на довірі». «Він тримається на тому, що люди завжди й чесно виконують свої дані обіцянки». «І ще на тому, що подружжя нічого не ховає одне від одного, правда ж, Костю?»
Чоловік абсолютно автоматично й покірно кивнув мені головою. Він зробив це так само звично, як за звичкою кивав мені тисячу разів до цього. «І ось цілих сорок п’ять років ми з Костянтином Вікторовичем Морозовим ішли життям разом», — продовжила я дзвеніти на всю залу.
«У нас було дуже скромне весілля, довгоочікуване народження дитини й важка праця». «Ми разом пережили тяжкі хвороби, безгрошів’я і світлі родинні радощі». Я згадала наш улюблений доглянутий сад, нашого старого кота Бублика й те, що все в нас було як у нормальних людей.
«І я всі ці довгі роки цілком щиро думала, що точно знаю, з ким саме я йду цим шляхом». Хтось у натовпі гостей дуже незграбно й голосно кашлянув. Рядами тут же пробіг дуже тихий, але вже тривожний шепіт.
Костя дуже нервово й судомно смикнув кадиком. Його права рука знову непомітно й жалібно лягла на хворий живіт. «А потім раптом і дуже боляче виявилося, що паралельно з нашим життям довгі роки існувало ще одне», — голосно й чітко сказала я.
Із цими жорстокими словами я дуже різким рухом відкинула щільну темну тканину. Ту саму тканину, яка до цього моменту надійно закривала мій таємний ватман. Величезний плакат розкрився в усій своїй лячній красі.
На яскраве світло лягли дуже чіткі, великі й цілком беззаперечні фотографії. Там були зняті огидні сцени біля воріт чужого елітного будинку й у холі дорогого готелю. Там були їхні сплетені в пориві пристрасті руки на столику в кафе.
Поруч красувалися мої дуже короткі й хльосткі підписи товстим червоним маркером. «Чужий дім», «Дорогий готель», «Інтимне листування», «Поїздка на Кіпр». Там же дуже великим і жирним шрифтом було виведено: «Квитки в один кінець».
Уся величезна зала приголомшено й абсолютно синхронно втягнула в себе повітря. Це прозвучало так, ніби це була одна велика й перелякана грудна клітка. Наш син Міша дивився на свого батька широко розплющеними, зовсім беззахисними й повними сліз очима.
«Тату?» — хрипко й дуже надломлено спитав шокований син. «Скажи мені просто зараз, це все правда?» Костя цілком безпорадно й жалюгідно розтулив рота, мов риба, викинута на берег.
Потім він закрив його й знову судомно відкрив, але звук із його горла так і не з’явився. Великий і холодний піт побіг по його сивих скронях тонкими блискучими доріжками. Він смикнувся всім тілом, явно маючи намір зробити рятівний крок у бік найближчого виходу.
І в цю саму драматичну мить десь дуже глибоко в його хворому животі пролунав звук. Це був дуже короткий, але неймовірно гучний і непристойний звук. Він був настільки сильним, що сусідній столик із кришталевим посудом зрадливо й дзвінко здригнувся.
«Лєно!» — у дикому жаху й паніці прошепотів абсолютно зблідлий чоловік. «Що ти зі мною щойно зробила?» «Я зробила з тобою рівно стільки ж, скільки ти підло зробив зі мною», — тихо, але дуже твердо відповіла я.
Костя в дикій паніці озирнувся на рятівні двері в дальній темний коридор. До них було надто далеко бігти, а навколо стояло дуже багато шокованих людей. Найнятий музикант у кутку від сильної несподіванки взяв дуже незграбний і фальшивий акорд.
Отець Олександр у глибокому шоці відняв свою широку долоню від дерев’яного аналою. Сусідка Рита випустила з рук металеву ложку. Її дуже тонкий і неприємний дзвін прокотився підлогою просто до самої сцени.
Костя в повному відчаї зробив іще один дуже невпевнений крок. Його затравлений і безумний погляд був схожий на погляд загнаного в кут дикого звіра. І тут приголомшена зала почула другий, значно протяжніший звук, який був набагато виразніший за перший.
Усім присутнім стало абсолютно ясно, що Костя опинився у вкрай незручному й компрометувальному становищі. Було очевидно, що він точно не встигне добігти до туалету. Піднявся неймовірний і неосяжний шум, шоковані люди бридливо заворушилися й почали голосно перешіптуватися.
Хтось важко й картинно зітхнув так, ніби в нього в грудях раптом обірвалася туга струна. Музика на синтезаторі обірвалася сама собою, залишивши по собі лише дзвінку й незручну тишу. Далі я обійдуся без жодних зайвих і брудних подробиць закінчення цього вечора.
Бо дещо обов’язково має залишатися за щільно зачиненими дверима. Це правило працює навіть тоді, коли люди сповна й публічно розплачуються за свої старі рахунки. Директор Будинку культури вибіг до зали, дуже бридливо й невдоволено морщачись від того, що відбувалося, від запаху й скандалу.
Я гранично ввічливо перепросила перед ним за цей інцидент. Я твердо пообіцяла, що ми повністю й із лишком оплатимо професійний клінінг усього приміщення. Я назвала все це прикрим нещасним випадком на нервовому ґрунті й кивнула дівчатам зі служби кейтерингу….
