Іноді життя руйнується не з оглушливим гуркотом, а з ледь чутним шелестом наказу про звільнення, що підписується. Анна наївно вважала, що найстрашнішу зраду вона пережила минулої осені, дивлячись на залишені чоловіком ключі на кухонному столі. Вона ще не знала, що справжнім випробуванням стане вогкий листопадовий вечір 2004 року, який змусив її, успішну лікарку, голіруч розгрібати мерзлу цвинтарну глину.
Адже саме там, під шаром крижаної землі, ховалася жахлива брехня впливового багатія.
Запах чоловічого одеколону з нотками терпкого ялівцю досі фантомом переслідував Анну вранці, нагадуючи про порожню половину двоспального ліжка. Минув рівно рік з того вогкого листопадового вечора, коли сухо клацнув замок вхідних дверей, залишивши після себе лише нероздрукований білий конверт на кухонній клейонці.
Кардіологія стала її єдиним рятувальним колом, міцною суворою ниткою, що утримувала над зяючою вирвою самотності. Але сьогодні ця нитка з жалібним дзвоном лопнула.
— Підписуйте, Руднєва, і давайте без сцен.
Важка гранована склянка з охололим чаєм брякнула об скляну стільницю, коли головний лікар Аркадій Львович нервово відсунув від себе тонку картонну папку. Анна дивилася на друковані рядки наказу про звільнення. Папір здавався неприродно білим, таким, що різав зір у тьмяному світлі люмінесцентних ламп.
У горлі пересохло, шорстка грудка заважала зробити повноцінний вдих.
— Аркадію Львовичу… — голос Анни звучав глухо, майже пошепки. — Міронов виписався абсолютно здоровою людиною. Його кардіограма була ідеальною. Я особисто проводила огляд перед випискою. Його смерть… Це якась жахлива безглуздість.
Головлікар важко підвівся, навалившись животом на край столу. У 2004 році Білозерська центральна лікарня тільки почала отримувати пристойне фінансування з бюджету. І скандал із загибеллю великого бізнесмена загрожував зруйнувати всі плани керівництва.
— Безглуздість? — Аркадій Львович сперся пітними долонями на папери, нависаючи над Анною. Пахнуло валідолом і застарілим тютюном. — Людина помирає від розлогого інфаркту через добу після того, як ви, наш провідний фахівець, відправляєте його додому з формулюванням «здоровий». Ви розумієте, які люди вже дзвонили мені з міської адміністрації?
— У нього не було передумов до інфаркту. — Пальці Анни, що звикли ювелірно намацувати пульс, зараз дрібно тремтіли, смикаючи жорстку тканину вовняної спідниці. — Він симулював напади, випрошував дорогі препарати, вимагав окрему палату. Я впевнена, результати розтину доведуть мою правоту.
— Розтину не буде. Довірені особи Міронова оформили відмову з релігійних міркувань. Тіло вже віддали землі. Сьогодні вранці…
