— А в тебе є вибір? Це твоя квартира, твій дім. Чому ти повинна йти?
— Я не знаю, як я зможу дивитися йому в очі. Як я буду перебувати з ним в одній квартирі після того, що він зробив?
— Анно, ти сильна жінка. Ти впораєшся. Головне, не давай йому побачити, що ти слабка. Ти приходиш додому з документами, які доводять його провину. Ти захистила свої права. Ти подала заяву в усі інстанції. Тепер черга за ним — пояснюватися.
Ольга обняла її на прощання.
— Якщо що, дзвони в будь-який час. Я з тобою. І ми пройдемо через це. Обіцяю.
Анна сіла в таксі й поїхала додому. Дорогою вона кілька разів думала, що треба зателефонувати Ігорю, попередити, що повертається. Але потім вирішила не дзвонити. Нехай це буде для нього сюрпризом. Як його путівка була сюрпризом для неї.
Таксі зупинилося біля їхнього будинку. Знайома п’ятиповерхівка, у дворі дитячий майданчик, де колись гралися Катя та Максим. Під’їзд, в якому вони прожили 15 років. Анна піднялася на третій поверх, дістала ключі, відчинила двері.
У квартирі було тихо. Вона пройшла в коридор, зняла туфлі, повісила сумку. З кухні доносилася неголосна розмова. Вона впізнала голос Ігоря і ще один, чоловічий, низький. Брат. Олег приїхав.
Анна взяла документи з сумки і пішла на кухню. Двері були прочинені, і вона побачила їх. Ігор сидів за столом з телефоном в руці, навпроти нього — Олег, схожий на нього, тільки трохи молодший і повніший. На столі лежали якісь папери, калькулятор.
— Завтра до нотаріуса, післязавтра гроші перекажеш, і все, — говорив Олег. — Чисто, швидко, ніяких проблем. Вона ж у Туреччині на два тижні. Повернеться, а тут уже все готово. Ти їй скажеш, що це тимчасово, що гроші потрібні були на бізнес, що потім викупите назад.
— Вона що, розлучатися буде через це?
— Не буде, — Ігор посміхнувся. — Вона звикла терпіти. Двадцять років терпіла, ще потерпить.
Анна штовхнула двері і увійшла в кухню. Ігор обернувся, і його обличчя витягнулося. Він буквально зблід, рот відкрився, але слів не було.
— Привіт, — сказала Анна спокійно, хоча всередині вирувала буря. — Я повернулася. Як бачиш, до Туреччини не полетіла.
— Аню! Ти! Як? — Ігор схопився зі столу, впустивши телефон.
Олег теж підвівся, дивився на неї з побоюванням.
— Тобі цікаво, як я дізналася? — Анна підійшла до столу, кинула на нього документи. — Ось. Твоя папка. Ти впустив її. Одна добра жінка знайшла, подивилася, що всередині, побачила моє ім’я і вирішила мене попередити. Пощастило мені, правда? Чи не пощастило тобі?
Ігор схопив документи, гарячково гортаючи їх. Олег позадкував до дверей.
— Я, мабуть, піду…
— Стій! — різко сказала Анна. — Ти теж у цьому брав участь. Ви вдвох планували продати мою квартиру. За моєю спиною. За п’ять мільйонів, які ви збиралися поділити. Правильно я розумію?
Олег мовчав, опустивши очі. Ігор поклав документи на стіл, спробував взяти себе в руки.
— Аню, це не те, що ти думаєш. Я збирався тобі все пояснити. Мені терміново потрібні були гроші на бізнес. У мене великі борги, кредитори тиснуть. Я не хотів тебе навантажувати цим, думав вирішити проблему сам.
— Вирішити проблему, продавши нашу квартиру? — голос Анни став гучнішим. — Квартиру, яку ми купували разом? За яку я працювала стільки ж, скільки й ти? І ти вирішив продати її братові за якоюсь сміховинною ціною, підробивши мій підпис? Ти розумієш, що це злочин? Шахрайство.
— Я не підробляв…
Коментування закрито.