У невеликому українському селі Вишнівка, оточеному золотими пшеничними полями та мальовничими пагорбами, минулої весни розгорталося весільне торжество. Повітря було просякнуте ароматом квітучих вишень, а звуки традиційної української музики — струн бандури та мелодій сопілки — наповнювали серця радістю.
Це був день єднання, любові та надії, коли все село зібралося, щоб відсвяткувати союз Олени та Миколи — двох молодих людей, які знайшли кохання, незважаючи на труднощі життя в країні, де стійкість стала частиною кожного дня.
Складна ситуація в Україні кидала тінь на землі, але у Вишнівці люди чіплялися за моменти щастя. Весілля були більшим, ніж просто святами, — вони стали актом життєвої сили, доказом того, що життя може процвітати навіть у найнепростіші часи.
Майже все село прийшло на урочистість: від сивочолих бабусь у вишитих сорочках до дітей, що бігали по траві. Столи ломилися від домашніх вареників, борщу та золотистого короваю — традиційного весільного хліба, прикрашеного вигадливими візерунками з тіста. Сміх гостей змішувався з дзвоном келихів, що піднімалися за майбутнє молодят.
Але ніхто з присутніх не підозрював, що до свята підбирається серйозна загроза. Молода жінка, закутана в хустку, повільно наближалася до натовпу. Під одягом вона ховала небезпечний предмет, її кроки були розміреними, а наміри — руйнівними для радості цього дня. Жителі села, поглинені веселощами, не помічали небезпеки….
Коментування закрито.