На цей нестерпний шум із-за сусідніх старих дерев’яних дверей боязко визирнула місцева допитлива бабуся у в’язаній пуховій хустці. Але, несподівано зустрівшись із його налитими кров’ю, безумними й повними відчаю очима, вона тут же перелякано сховалася назад у своїй квартирі, поспішно защіпнувши замок. Пекучий, нестерпний сором і ганьба від того, що сусіди бачать його жалюгідне, принизливе становище, миттєво обпекли його неголені, запалі щоки.
Тремтячими від потужного викиду адреналіну руками він квапливо дістав із кишені куртки свій дорогий смартфон і швидко набрав її вивчений напам’ять номер. У динаміку слухавки ритмічно пролунали неймовірно довгі, монотонні, безжально ріжучі слух гудки телефонного виклику. Вона навіть не обтяжувала себе тим, щоб скидати його дзвінки, вона просто повністю, тотально ігнорувала сам факт його нікчемного існування на цій планеті.
У повному розпачі він зателефонував їй ще раз, а потім, утративши лік часу, набирав її номер знову й знову до посиніння пальців. Усі ці гарячкові, судомні спроби додзвонитися були абсолютно, катастрофічно безрезультатними й не приносили нічого, крім болю. Його кипляча, сліпа й неконтрольована лють поступово, крапля за краплею, почала змінюватися тягучим, холодним і липким відчаєм приреченої людини.
Остаточно зрозумівши всю марність своїх дурних дій, він нарешті перестав безглуздо стукати й безсило притулився гарячим чолом до прохолодної поверхні металевих дверей. Зламаний, знищений чоловік заплющив очі й щосили намагався почути крізь метал хоч щось живе, що давало б надію. Він із завмиранням серця чекав легких кроків, скрипу пересуваного комп’ютерного стільця, та хоча б слабкого, ледь вловимого клацання комп’ютерної миші.
Але з того боку, як і раніше, зовсім нічого не було чути, квартира залишалася абсолютно німою, як давно покинутий склеп. Саме в цю страшну, переломну мить до його обмеженої свідомості нарешті почала доходити вся жахлива простота того, що сталося з ним напередодні ввечері. Це не була звичайна побутова сварка на нервовому ґрунті чи банальна, скороминуща жіноча істерика, про яку можна забути зранку.
Це було її зважене, неймовірно усвідомлене рішення — лячно холоднокровне, математично вивірене й абсолютно, беззастережно остаточне, таке, що не підлягає апеляції. Він раптом, у найдрібніших, моторошних подробицях згадав її вчорашнє бліде обличчя: лячно спокійне, гранично зосереджене, повністю позбавлене будь-яких людських емоцій. У момент жорстокої розправи над свекрухою вона зовсім не злилася на них, не кричала й не намагалася нічого нікому судомно довести.
У ту страшну мить дівчина просто холоднокровно, як бездоганно запрограмований робот, виконувала нудне, рутинне завдання з очищення системи. Вона методично й абсолютно безжально усувала раптово виниклу на її шляху системну перешкоду, що заважала її нормальній, продуктивній роботі. Зламаний цим жахливим розумінням, він дуже повільно відступив від зачинених дверей на один крок назад і подивився на них зовсім по-іншому.
Тепер для нього це були вже зовсім не їхні спільні, рідні домашні двері, за якими завжди так смачно пахне гарячою вечерею. Відтепер це була її особиста, абсолютно непробивна й глуха оборонна стіна, що не має ні вікон, ні дверей. Цю неприступну стіну вона всього лише за одну ніч назавжди звела між своїм затишним, логічним внутрішнім світом і ним самим…
