Він нарешті повністю впорався з хрумким яблуком, огризок якого недбало кинув просто в чисту кухонну мийку. І тепер цей дорослий чоловік із якимось лінивим, відстороненим інтересом стороннього спостерігача уважно стежив за драматичною сімейною сценою, що розгорталася. На його гладкому, доглянутому обличчі не було помітно ані найменшої тіні збентеження чи хоча б боязкого бажання по-чоловічому втрутитися в конфлікт двох жінок.
Навпаки, у самому куточку його вічно невдоволеного, кривуватого рота зараз причаїлася ледь помітна, але цілком виразна, гиденька посмішка. Він відверто, майже садистично насолоджувався тим процесом, як його владна мати жорстко ставить на законне місце його надто розумну дружину. Цю надто незалежну, вічно зайняту своїми складними проєктами дружину давно пора було спустити з небес на грішну землю.
У цю саму переломну, дзвінку від напруги мить він назавжди перестав для неї існувати як кохана, близька людина й турботливий чоловік. Буквально за кілька секунд він у її очах перетворився на невіддільну частину цієї агресивної, ворожої сили, що віроломно вторглася на її територію. Він став лише жалюгідним, безвольним придатком до своєї токсичної матері, порожньою посудиною, по вінця наповненою її чужою, руйнівною волею.
Глибоко в душі Аліни миттєво запанувала абсолютна, дзвінка, холодна, мов безжиттєвий космічний вакуум, сіра порожнеча. Там більше не було ні липкого страху перед майбутнім скандалом, ні гіркої, задушливої жіночої образи на жорстоку зраду коханої людини. Залишилося тільки кристально чисте, математично точне розуміння того факту, що саме зараз неминуче станеться в цій кімнаті.
Вона також гранично ясно усвідомлювала, що саме робитиме потім, коли цей безглуздий цирковий фарс нарешті підійде до свого логічного завершення. Вона бачила всю цю дику, абсурдну ситуацію просто як складну алгоритмічну задачу з єдино можливим, жорстким і правильним рішенням. «Я востаннє по-доброму прошу, не смійте чіпати мій робочий комп’ютер!» — її підсівший від хвилювання голос пролунав дуже тихо.
Але кожен вимовлений нею звук був хірургічно відточений, брязкаючи в повітрі, мов лезо новенького блискучого медичного скальпеля. Людмила у відповідь лише розсміялася, дуже голосно, розкотисто, всім своїм огрядним тілом насолоджуючись своєю уявною абсолютною владою над ситуацією. Вона впивалася чужим, як їй здавалося, повним безсиллям, зовсім не помічаючи, як стискається до межі пружина чужого терпіння.
«А то що ти мені зробиш, кому ти зараз побіжиш у сльозах скаржитися на бідну хвору стареньку? Не сміши мене, наївне дівчатко, ти перебуваєш у моєму домі, який купив мій син, і правила тут віднині встановлюю я! Зараз я наочно покажу тобі, де саме міститься та сама справжня кнопка вимкнення у твого безтурботного, ситого й хорошого життя!»
Її пухка рука, густо всіяна важкими золотими перснями з тьмяно поблискуючими у світлі лампи каламутними каменями, загрозливо повільно піднялася в повітря. Вона навмисне завмерла на одну коротку мить, садистично насолоджуючись справленим ефектом і даючи Аліні час як слід злякатися. Але що було для неї значно важливіше, вона давала своєму боягузливому синові можливість повною мірою оцінити драматичну значущість цього виховного моменту.
За задумом свекрухи, це мало бути показове публічне шмагання, безжальна емоційна екзекуція надто норовливої й розумної дівчини. Це дійство мало раз і назавжди продемонструвати всім присутнім, хто саме в цій молодій родині є безумовним, справжнім повноправним господарем. Короткі, товсті пальці з яскраво-червоним, вульгарно агресивним манікюром хижо витягнулися вперед і невблаганно спрямувалися до темної матової кришки дорогого робочого ноутбука.
У цю мить невблаганний час для застиглої в кріслі Аліни парадоксальним чином катастрофічно сповільнився до швидкості равлика. Він розтягнувся, загус, став в’язким і липким, як розпечена під палючим літнім сонцем тягуча чорна дорожня смола. Вона в найдрібніших деталях бачила, як щільна тінь від пухкої руки Людмили повільно лягла на механічну світну клавіатуру.
Ця темна, потворна тінь символічно закривала собою рівні, красиві рядки написаного за безсонну ніч ідеального програмного коду. Дівчина краєм ока також бачила самовдоволену, мерзотну усмішку переможниці на спітнілому, розчервонілому обличчі своєї всемогутньої свекрухи. І вона не могла не помітити того, як Максим біля холодильника схвально, з явним передчуттям швидкої розв’язки, кивнув своєю порожньою головою..
