Полонений опритомнів прив’язаним до крісла в абсолютно круглій кімнаті з гладкими стінами й рівним молочним світлом, що заливало все довкола. Схилені над ним істоти проводили моторошні маніпуляції, брали аналізи й світили в очі кольоровими променями. Це сюрреалістичне катування з використанням дивних гудучих приладів безперервно тривало кілька болісних днів.
Академіка не били й не піддавали тортурам, але методичний жах від контакту з невідомим зводив літню людину з розуму. За три дні його повернули назад у власну машину на тому самому пустельному відтинку приміського шосе. Прийшовши до тями, зламаний професор уже щиро вірив, що побував у справжньому полоні представників позаземної цивілізації.
Учений намагався ділитися пережитим із колегами й дружиною, але ті лише співчутливо відводили очі вбік. Суспільство вирішило, що старий остаточно пошкодився розумом на тлі величезного горя від втрати єдиного сина. Перетворившись в очах колег на міського божевільного, він цілком дискредитував себе, і проблему було витончено розв’язано без жодного пострілу.
Але фотокопії проклятого щоденника вже перетнули кордон і надійно зберігалися в сейфі у стокгольмських журналістів. Знання про цей дамоклів меч не давало спокою лідерові, який боявся за пам’ять своєї доньки й репутацію держави. Узимку тисяча дев’ятсот вісімдесят четвертого року тяжко хворий правитель повільно вмирав у закритій урядовій лікарні.
Невблаганна хвороба нирок забирала його сили, але гострий і холодний мозок продовжував напружено працювати навіть на смертному одрі. Найбільше лідера непокоїв закордонний архів, здатний завдати непоправного удару по честі його родини після його смерті. В останні дні він наказав вірному генералові вилучити плівки будь-якою ціною, щоб щоденник ніколи не був опублікований.
Ця жорстка вимога не допустити розголосу стала його головним політичним і глибоко особистим заповітом. Невдовзі правитель помер, а нові лідери держави, що прийшли на зміну, були заклопотані реформами й глобальними внутрішніми проблемами. Однак для секретного управління наказ покійного керівника залишався непорушним пріоритетом, що вимагав негайного виконання.
Оперативники розгорнули довгу й складну шпигунську гру з вилучення компрометувальних матеріалів, що розтяглася на кілька років. Агенти вийшли на потрібного журналіста, але той устиг переправити копії до центрального мюнхенського офісу радіостанції. Документи опинилися замкненими в архіві підвищеної надійності, а сам наляканий репортер волів тимчасово залягти на дно.
Розвідці довелося роками розробляти співробітників станції, використовуючи психологічний тиск, підкуп і відвертий шантаж. Довгоочікуваний успіх прийшов лише через роки, коли вдалося завербувати фахівця, відповідального за безпеку закордонних архівів. Ціль уміло спіймали на банальній людській слабкості — величезних і невиплачених картярських боргах.
Завербованому запропонували вибір між фізичною розправою від суворих кредиторів і щедрою винагородою за невелику послугу. Обравши гроші, співробітник уночі вимкнув сигналізацію й замінив небезпечні фотокопії на плівки з нешкідливими матеріалами про сільське господарство. Справжні докази були негайно передані агентові державної розвідки для подальшого повернення в країну…
