За годину в кабінеті генерала вже сиділи троє фахівців із секретної групи «Дзеркало». Це були майстри психологічних операцій і нетрадиційних методів впливу, якими керував полковник Ігор Серов із кодовим ім’ям Художник. Своє прізвисько він дістав за здатність перетворювати ліквідацію на моторошний спектакль, що ніс у собі чітке послання.
Серов вірив, що покарання має бути естетично завершеним і слугувати ідеальним дзеркальним відображенням скоєного злочину. Прибулий помічник передав тонку теку, в якій були лише чотири свіжі фотографії та короткі досьє без імен. Першим об’єктом значився Віктор Астахов на прізвисько Мажор — двадцятидворічний син заступника міністра і студент дипломатичної академії.
Юнак захоплювався перегонами на дорогому батьковому авто й нелегальними валютними операціями на чорному ринку. Це була нахабна й жорстока до слабших людина, яка боягузливо пасувала в будь-якій критичній ситуації. Його головний життєвий страх полягав у втраті високого статусу й контролю над власним життям.
Другим значився двадцятитрирічний Павло Громов на прізвисько Спортсмен, син армійського генерала й майстер спорту з боксу. Він неодноразово уникав відповідальності за жорстокі побиття завдяки широким зв’язкам свого впливового батька. Найбільше у світі цей примітивний шанувальник грубої сили боявся власної фізичної безпорадності.
Третім об’єктом став двадцятиоднорічний студент-філософ національного університету Олексій Ординцев, син відомого академіка й лауреата найвищої премії. Цей дволикий інтелектуал був у компанії головним ідеологом, захоплювався філософією Ніцше й любив міркувати про право сильного. Його головним страхом була втрата розуму, який він пихато вважав інструментом переваги над іншими людьми.
Останнім у списку йшов Водій Сергій Сидоров — син простого таксиста, який прибився до золотої молоді як шофер. Заради красивого життя й схвалення своїх високопоставлених приятелів цей хлопець був готовий піти на будь-яку підлість. Найбільше він боявся назавжди залишитися бідним і непомітним чоловіком на соціальному дні.
Передавши теку Художнику, генерал тихим, але вагомим голосом наголосив на першочерговій важливості цього наказу. Сценарій мав назавжди відбити в подібної мразоти охоту вважати себе повноправними господарями життя. Кожен із них мусив отримати не просто кулю, а втілення свого найглибшого страху, усвідомивши перед смертю суть виставленого рахунку.
Художник мовчки кивнув, а його зазвичай сонні очі спалахнули холодним творчим вогнем. У думках він уже почав малювати страшний спектакль, вирішивши почати з найполохливішого учасника нападу — Мажора. Очікувалося, що його повне зізнання стане прологом, після чого група почне по черзі гасити світло для кожного злочинця.
Коли група «Дзеркало» взялася до роботи, на забезпечення операції кинули найкращих технічних фахівців. За лічені години квартири й машини об’єктів обладнали прихованим прослуховуванням, а телефони поставили під тотальний контроль. Прихована державна машина почала невідворотно набирати обертів, готуючи сцену для першого акту відплати.
Спектакль стартував наступного дня, коли Віктор Астахов прокинувся в розкішній квартирі на центральному проспекті й опинився у вакуумі. Зв’язок повністю зник, а парадні двері виявилися замкненими зсередини на масивний засув, якого напередодні не існувало. Виглянувши у вікно, він побачив порожню й тиху вулицю, з жахом усвідомивши, що його дім перетворився на неприступну в’язницю.
Астахов у паніці метався кімнатами, аж раптом задзвонив дивом ожилий телефон. Схопивши слухавку, він почув безжиттєвий механічний голос, який назвав його на ім’я і повідомив, що їм усе відомо про події в сквері. Невідомий додав, що вони вже йдуть по нього, після чого в слухавці пролунали короткі гудки.
Похоловши від жаху, юнак кинувся до вікна й побачив на протилежному боці вулиці три нерухомі постаті в сірих плащах. Незнайомці просто стояли й дивилися на його вікна, а потім у квартирі раптом згасло світло. У дзвінкій темряві пролунав повільний скрегіт ключа у вхідних дверях, які Мажор особисто замкнув на всі замки.
Коли двері беззвучно відчинилися, на порозі виник силует із обличчям, цілком прихованим глибокою тінню. Незнайомець мовчки увійшов до квартири й замкнув за собою замки, тримаючи в руках лише невеликий непримітний дипломат. Забившись у куток, переляканий хлопець ледь чутно пролепетав запитання про те, хто цей чоловік і що йому потрібно…
