Офіційні структури вирішили зупинити авторку тонко й по-єзуїтськи, відправивши до Парижа представника Національного культурного фонду. Елегантний пан оксамитовим голосом запропонував письменниці всебічну співпрацю й допомогу з доступом до закритих урядових архівів. Він обіцяв організувати інтерв’ю з ветеранами розвідки, щоб перетворити книжку на монументальне історичне дослідження.
Ця пропозиція була справжньою диявольською спокусою, але Анна чудово розуміла приховану суть цієї бюрократичної пастки. Відомство просто хотіло взяти проєкт під тотальний контроль, перетворивши безжальну правду на причесану офіційну версію подій. Журналістка категорично відмовилася від сумнівної допомоги, опинившись під перехресним вогнем одразу двох могутніх угруповань.
Жінка максимально пришвидшила роботу над рукописом, помічаючи моторошні дивності у своїй квартирі й клацання під час телефонних розмов. Одного разу вона виявила замкнені двері прочиненими, а на робочому столі лежав букет із чотирьох зів’ялих червоних троянд. Послання було гранично ясним: невідомі пам’ятають долю чотирьох злочинців і уважно стежать за кожним її кроком.
Налякана письменниця негайно змінила квартиру, відмовилася від телефону й продовжила працювати на старому ноутбуці, ізольованому від мережі. Готові сторінки вона щодня відносила до банківської комірки, існуючи в стані перманентного липкого страху за власне життя. Саме в цей критичний момент зневіреній журналістці знову прийшов на таємну допомогу геніальний Художник.
Ветеран зрозумів, що його грандіозний фінальний проєкт опинився під загрозою зриву, і вирішив усунути перешкоди у своєму фірмовому стилі. Одного разу лондонський утікач отримав фотографію своєї доньки-студентки в компанії підозрілих молодиків біля нічного клубу. Попереджувальний напис на звороті знімка прозоро натякав на те, що деякі страшні історії мають властивість циклічно повторюватися.
Зблідлий багатій миттєво зрозумів значення цієї чорної мітки з минулого й у паніці відкликав своїх бойовиків із Парижа. Елегантний посланець зі столичного фонду теж отримав недвозначний макет труни з порадою не заважати Художникові закінчувати картину. Будь-яке втручання у справи письменниці миттєво припинилося, і дорогу до довгоочікуваної публікації було остаточно розчищено.
Старий захищав її не заради світлих правозахисних ідеалів, а виключно заради публікації повної й неспотвореної історії відплати. Ця розповідь мала стати необхідним попередженням для всіх негідників, які наївно вважають себе повноправними господарями життя. Коли готовий рукопис було офіційно передано до видавництва, почався невблаганний зворотний відлік до дня літературної прем’єри…
