Дінара всміхнулася й рішуче натиснула кнопку «заблокувати». Слідом у чорний список полетів і номер Зінаїди Львівни. У двері знову подзвонили, але цього разу коротко й делікатно.
Дінара з осторогою подивилася у дверне вічко. Це були зовсім не вони. Це був молодий кур’єр із великою пласкою коробкою в руках.
— Піца! — радісно крикнула Аліса зі своєї кімнати. Дінара відчинила двері й щедро заплатила кур’єрові, залишивши добрі чайові. Незабаром вони затишно сиділи на підлозі у вітальні, їли гарячу піцу з шинкою й дивилися мультики на тому самому великому телевізорі, який Олег чомусь вважав своїм особистим трофеєм.
Так, вільних грошей на банківському рахунку стало трохи менше. Послуги термінової бригади й екстрена заміна замків коштували вельми недешево. Але Дінара дивилася на спокійне обличчя доньки, на свою чисту квартиру, відчувала, як розслабляються плечі, які вона тримала в нервовій напрузі пів року, і розуміла: це була найвигідніша інвестиція в її життя.
Справедливість — це зовсім не коли всі отримують порівну. Справедливість — це коли кожна людина отримує саме те, на що заслуговує. Олегові дісталася його улюблена мама, а Дінарі дісталася свобода.
— Мамо! — Аліса апетитно жувала хрустку скоринку. — А давай завтра наш замок добудуємо? — Обов’язково, — з усмішкою кивнула Дінара.
Тепер нам із тобою ніхто не завадить. За темним вікном починався сильний дощ, змиваючи сліди шин вантажного таксі, що везло трьох невдах у тісну двокімнатну на околиці, де їм належало довго й щасливо жерти одне одного поїдом. Але це була вже зовсім інша історія, і Дінару вона зовсім не стосувалася, адже вона нарешті була вдома.
