Сабіна сиділа нерухомо.
— Сабіно, я двері виламаю! — Олег смикнув ручку. Звук був коротким.
Метал звякнув об метал. Ключ не підходив. Він зрозумів це не відразу. Пошурудив, спробував натиснути.
— Ключ не лізе! Мамо! Вона замок змінила!
— Змінила? А коли встигла? — Галина Марківна задихалася від обурення. — От гадина! Олегу, дзвони в МНС! Скажи, що вона там… що вона мене побила і забарикадувалася, що вона неадекватна!
— Сабіно! — Олег штовхнув двері ногою. Двері, укріплені дядьком Мішею, відгукнулися глухим гулом, як банківський сейф. — Відкривай! Я тобі зараз влаштую! Ти на кого руку підняла? На матір!
Сабіна включила екран смартфона, під’єднаного до відеовічка. Картинка була чіткою. Олег, червоний, скуйовджений, копає двері. Галина Марківна розриває один із пакетів, витягує джинси сина.
— Дивись, Олегу! Пом’яла все! Ні, ти дивись!
— Я зараз поліцію викличу! — волав Олег. — Ти за все відповіси! Ти маму покалічила! Ти мене з дому вигнала! Це моя квартира теж! Я тут прописаний!
Сабіна нахилилася до дверей і голосно, чітко промовила:
