Перший нищівний удар припав точно в щелепу Льоду. Це був жорсткий, акцентований хук збитими кісточками, від якого в тиші камери чітко пролунав мерзенний хрускіт кістки, що ламається. Блатний відлетів до стіни, як ганчір’яна лялька, і безвольно сповз по бетону на підлогу. Коли він спробував піднятися, Богдан з розмаху вдарив його важким черевиком по ребрах — один раз, потім другий, і третій. Лід захрипів від нестерпного болю і скорчився в позі ембріона. Побачивши це, Дніпро з відчайдушним риком кинувся на Коваля, але досвідчений злодій відреагував блискавично. Короткий, гарматний удар кулаком прямо в сонячне сплетіння миттєво вибив із нападника весь дух.
Дніпро зігнувся навпіл, судомно хапаючи ротом повітря, а Богдан безжально вчепився в його волосся і з силою приклав обличчям об бетонну стіну. На всі боки бризнула гаряча кров із роздробленого носа. Коваль повторив удар, і пролунав черговий нудотний хрускіт кісток, що ламаються. Здоровий амбал з глухим стогоном рухнув на підлогу поруч зі своїм подільником, але для Богдана це було тільки початком. Він почав методично і холоднокровно бити повалених ворогів, завдаючи точних, вивірених ударів по ребрах, руках і обличчях. Він навмисно уникав сильних ударів у голову, оскільки не планував убивати цих покидьків.
Його метою було жорстоко покалічити і назавжди зламати їх. Коли скулячий Лід спробував інстинктивно закрити голову руками, Богдан перехопив його праву руку і безжально вивернув її в ліктьовому суглобі, насолоджуючись вологим хрускотом і несамовитим воплем жертви. Дніпро тим часом лише жалібно хрипів, тримаючись за переламані ребра, поки з його перетвореного на криваве місиво обличчя на підлогу стікали червоні струмки. Екзекуція тривала невблаганно: минуло п’ять хвилин, потім десять. Богдан зовсім не поспішав, вкладаючи в кожен свій удар біль за ображену доньку брата, за свою священну клятву і за світлу пам’ять загиблого друга.
Його руки були по лікоть у чужій крові. Покалічені Лід і Дніпро лежали на підлозі, видаючи лише тихі, жалібні стогони, остаточно припинивши будь-які спроби опору. Вони лише судомно хрипіли, благаючи свого ката зупинитися. Коваль важко нахилився до знівеченого Льоду і вимовив гранично тихим голосом, що заспокоївся: «Тепер ви точно знаєте, чия вона донька». Потім він з почуттям виконаного обов’язку випрямився на повний зріст і гидливо витер закривавлені кулаки об свою тюремну робу, залишивши на тканині широкі темні сліди. У цей момент за дверима камери гулко загурчали важкі кроки чергової зміни охорони.
Відведений йому час минув. Богдан незворушно залишився стояти на місці, покірно чекаючи своєї участі. Залізні двері з гуркотом відчинилися, і всередину увірвалися троє захеканих наглядачів. Майор Суховій, начальник тюремного режиму, який очолював їх, миттєво оцінив моторошну картину: двоє ув’язнених лежали на підлозі в калюжах власної крові, а Коваль спокійно стояв біля стіни з закривавленими руками. Майор брудно вилаявся крізь зуби: «Коваленко, обличчям до стіни, живо! Руки за голову, швидко!» Богдан мовчки підкорився наказу, відвернувся до стіни і завів руки за потилицю.
Охоронці грубо, але професійно обшукали його і заклацнули на зап’ястях тугі сталеві браслети, після чого спішно вивели в довгий коридор. Двоє наглядачів, що залишилися, схилилися над покаліченими блатними і по рації терміново викликали бригаду тюремних медиків. Коваля під конвоєм відвели в одиночний ізолятор — крихітну, сиру камеру розміром три на два метри, де були тільки жорсткі нари, параша в кутку і маленьке заґратоване віконце. Знявши з нього наручники, конвоїри мовчки зачинили сталеві двері на всі засуви. Богдан повільно опустився на нари і уважно подивився на свої руки: збиті в кров кісточки вже вкрилися підсохлою кіркою.
У його душі не було ні краплі жалю про скоєне. Він зробив саме те, що був зобов’язаний зробити як чоловік і як вірний друг, і його борг перед Дмитром був чесно виконаний. Приблизно через годину в ізолятор прийшов тюремний лікар — літній, втомлений чоловік, який побачив на своєму віку безліч подібних кривавих розбірок. Він мовчки, без зайвих запитань оглянув збиті руки авторитета, рясно залив рани шипучим перекисом водню і туго перебинтував кисті. Потім він звично виміряв арештанту артеріальний тиск, який виявився очікувано підвищеним, але не критичним для його віку. Лікар зробив відповідні записи в медичній картці і так само мовчки пішов.
Ніч у холодному карцері пройшла напрочуд спокійно. Богдан лежав на нарах, невідривно дивлячись у потріскану стелю, і всі його думки були зайняті тільки Оленкою. Він гадав, чи дізнається вона про те, що саме сталося в сорок сьомій камері? Зрозуміло, дізнається, адже будь-які новини на зоні поширюються швидше за лісову пожежу. Що вона подумає про його вчинок? Чи зможе вона правильно зрозуміти, заради чого він пішов на такі крайні заходи? Старий злодій щиро сподівався на її розуміння, адже рідна донька Дмитра Морозенка просто зобов’язана була все зрозуміти.
Настав похмурий ранок сімнадцятого березня, неділя. Тишу карцеру порушив брязкіт дверей, що відчинялися, і всередину увійшов оперативний співробітник, капітан Левченко — молодий, амбітний офіцер років тридцяти п’яти. Він по-господарськи усівся на хиткий табурет навпроти Богдана і демонстративно розкрив свій службовий блокнот. «Ну що, Коваленко, давай розповідай, що саме вчора сталося в сорок сьомій камері?» — почав він допит. «Ми просто розмовляли по душах», — незворушно відповів Богдан.
«Просто розмовляли, значить? У Холоденка зламана щелепа у двох місцях і рука вивернута із суглоба, а у Дніпрова множинні переломи ребер, роздроблений ніс і важкий струс мозку. І ти називаєш це простою розмовою?» — саркастично хмикнув капітан. Богдан продовжував уперто мовчати, свердлячи поглядом обшарпану стіну. Левченко не вгамовувався: «Ці двоє вже написали офіційні пояснювальні, в яких стверджують, що просто невдало впали. Причому обидва, зовсім випадково і одночасно, та ще й у порожній камері без меблів. Ти серйозно думаєш, що я повірю в цю маячню?»
«У що ти там віриш — це зовсім не моя справа», — огризнувся Коваль. «А ти хоч розумієш, старий, що за це тобі неминуче додадуть новий термін? Стаття за побиття і нанесення тяжких тілесних ушкоджень — це плюс три-чотири роки до твого терміну як мінімум! Замість того щоб влітку вийти на волю, ти просидиш тут до двадцять сьомого або двадцять восьмого року!» «Я все прекрасно розумію», — спокійно парирував Богдан. Капітан здивовано відкинувся на спинку стільця і почав уважно, майже зі співчуттям вивчати старого зека.
«Але заради чого все це? Ти ж стріляний горобець, тобі до дзвінка залишалося всього чотири місяці. Навіщо було так дурно ризикувати своєю свободою?» Богдан повільно повернув голову і подивився на молодого оперативника холодним, пронизливим поглядом. «Я зробив це за злодійськими поняттями, але тобі, начальничку, цього ніколи не зрозуміти». «А ти все ж спробуй мені пояснити», — не здавався Левченко. «Не збираюся я нічого пояснювати. Йди звідси і пиши свій рапорт, писарчуку», — відрізав Коваль. Капітан задумливо постукав авторучкою по столу, розуміючи, що вибити зізнання з цього залізобетонного старого не вийде.
Він мовчки встав і покинув карцер, голосно ляснувши залізними дверима. Богдана протримали в ізоляторі три доби, після чого очікувано перевели в ШІЗО — штрафний ізолятор, де умови були на порядок жорсткіші. Камера там була крижаною, скудну баланду видавали лише один раз на день, а на прогулянку відводилося не більше п’ятнадцяти хвилин. Призначений термін покарання в ШІЗО склав п’ятнадцять діб, але Коваль переносив усі тяготи з філософським спокоєм, благо подібний досвід був для нього далеко не першим. Тим часом жорстоко побиті Лід і Дніпро опинилися на лікарняних ліжках тюремного медблоку.
Лід провалявся в палаті цілий тиждень: його знівечена рука була закована у важкий гіпс, а зламана щелепа намертво скріплена металевим дротом. Дніпро пробув на лікуванні ще довше — два тижні, оскільки його зламані ребра небезпечно зачепили легеню, викликаючи пекельний біль при кожному вдиху. І той, і інший наполегливо продовжували зберігати мовчання, як риби об лід. На всіх нескінченних допитах вони твердили заучену легенду: впали самі, спіткнулися, ніхто не винен. Оперативники тиснули на них, залякували і погрожували, але блатні стояли на своєму. За злодійськими поняттями стукати легавим — це найстрашніше западло, навіть якщо тебе покалічили цілком заслужено.
Будь-яке необережне слово проти законного злодія означало б для них вірну смерть на території будь-якої зони, і Лід з Дніпром прекрасно усвідомлювали цей факт. Втім, адміністрація колонії прекрасно розуміла справжній стан речей і без їхніх жалюгідних зізнань. Камера була надійно замкнена зовні, а численні свідки з числа охорони прекрасно бачили, як Коваля виводили звідти з закривавленими по лікоть руками. Проти Богдана негайно порушили нову кримінальну справу за важкою сто одинадцятою статтею — умисне заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю. Слідча машина з брязкотом прийшла в рух…
