Звільнення відбулося теплою весною вісімдесят дев’ятого року. Богдану виповнилося двадцять три, він відрізнявся прямою поставою і важким, пронизливим поглядом. Повертатися в батьківський барак він не став, оскільки мати померла за пів року до його виходу, сестра поїхала шукати щастя в Київ, а батько остаточно спився і зник. Коваль зняв скромний кут у старій комуналці на галасливій вулиці Сумській. Одразу ж після повернення він почав щільно працювати з міськими злодійськими угрупованнями. До його компетенції увійшли незаконне переведення грошей у готівку, перегін викрадених автомобілів і забезпечення кримінального даху для підпільних цеховиків.
У кишені потекли солідні гривні, а кримінальна репутація стрімко зростала. Життя почало набирати неймовірних обертів, адже на дворі стояли кінець вісімдесятих і початок бурхливих дев’яностих. Це був смутний час, коли старий звичний світ стрімко руйнувався, а нові правила гри ще не були до кінця сформовані. Харків змінювався буквально на очах: величезні заводи масово закривалися, заробітні плати місяцями затримували, і прості люди виживали як могли. У цій загальній метушні та хаосі Богдан почувався максимально комфортно, немов риба в рідній стихії.
Організована злочинність розквітала буйним цвітом у всіх сферах суспільства. Коваль щільно співпрацював з міцною групою місцевих харківських злодіїв, де його основним напрямком стало нелегальне переведення фінансів у готівку. Підпільні виробництва, тіньові цеховики і величезні потоки чорної готівки вимагали надійних людей, які вміють працювати гранично чисто і тримати язик за зубами. Богдан володів цими талантами повною мірою. Він завжди брав обумовлений справедливий відсоток, ніколи не виявляв зайвої жадібності і за жодних обставин не кидав своїх партнерів по бізнесу.
Свого пацанського слова він тримав залізно і без жодних застережень. Усього за один рік його ім’я стало відоме всьому кримінальному Харкову, а через два роки його авторитет визнали по всій області. Спекотного літа дев’яносто першого року Коваль підключився до куди більш масштабних і прибуткових справ. Йшлося про масштабний перегін елітних крадених іномарок із країн Східної Європи. У ті роки державні кордони були вельми умовними, а митники закривали очі на багато порушень. Дорогі Мерседеси і БМВ йшли безперервним потоком.
Богдан особисто курирував харківський напрямок цього прибуткового бізнесу, займаючись прийомом машин, організацією перебивання номерів і пошуком заможних покупців. Ризики були колосальними, але й отримувані гривні обчислювалися астрономічними сумами. На зароблені кошти він придбав простору двокімнатну квартиру з чудовим ремонтом на елітному проспекті Науки. Жив він виключно один, принципово не заводячи серйозних стосунків і сім’ї. Це було його найсуворіше внутрішнє правило: справжній злодій не повинен мати ні законної дружини, ні дітей, ні будь-яких сердечних прив’язаностей.
У його житті знаходилося місце тільки для кримінальної справи і вірної братви. До дев’яносто другого року Богдан перетворився на вельми помітну і впливову фігуру злочинного світу. Його авторитет визнавали не тільки в рідному Харкові, а й далеко за його межами. Ім’я Коваля з повагою вимовляли в Дніпрі, Запоріжжі та промисловому Кривому Розі. Старі, навчені досвідом законники уважно придивлялися до перспективного молодого чоловіка. Він поводився виключно правильно, ніколи не ліз у чужі розбірки, не здавав своїх товаришів і суворо дотримувався злодійських понять.
У теплому травні дев’яносто другого року його офіційно запросили на масштабну злодійську сходку в місто Дніпро. Там зібралися найвпливовіші авторитети з усієї центральної та східної частин країни. На цих зборах Богдана урочисто коронували, присвоївши йому вищий статус злодія в законі. Була виголошена традиційна клятва, обумовлені суворі правила і покладена колосальна відповідальність. Він прийняв цей почесний титул без найменших вагань чи сумнівів. З того самого знаменного дня він офіційно став Ковалем — охоронцем давніх злодійських традицій.
Після коронації його вплив і вага в кримінальному світі вийшли на зовсім інший рівень. До нього з усіх куточків країни приїжджали за мудрою порадою, для вирішення складних суперечок і за благословенням на великі справи. Богдан завжди судив по справедливості, суворо спираючись на злодійські поняття. Він принципово ніколи не брав мзду за винесення рішень і не торгував своїм високим авторитетом. Саме такий підхід приніс йому щиру, непідробну повагу братви. Молоді та амбітні злодії тягнулися до нього, а старі урки схвально кивали сивими головами.
Грошові потоки йшли до нього нескінченною річкою. Прибуток приносив надійний дах для комерсантів, частка в нелегальних гральних закладах і стабільний відсоток з переведення в готівку. Богдан не смітив грошима направо і наліво, воліючи відкладати великі суми на чорний день. Він чудово розумів, що свобода в його ремеслі рідко буває вічною, і рано чи пізно тюремні нари знову на нього дочекаються. Такою була неминуча доля всіх справжніх законників. Правило було простим і жорстоким: або шалена куля, або сира тюрма. У дев’яносто третьому році доля звела його з Дмитром Морозенком.
Їхнє знаменне знайомство відбулося в елітній сауні на околиці Харкова, де традиційно збиралася місцева братва. Дмитро приїхав у компанії відомого авторитета з Лозової. Це був тридцятип’ятирічний, фізично міцний чоловік з помітним шрамом, що перетинає ліву брову. Говорив він мало, не любив порожньої балаканини, але завжди висловлювався виключно по справі. Богдан з перших хвилин спілкування інтуїтивно відчув, що перед ним стоїть виключно правильна і надійна людина. Вони розговорилися за щедро накритим столом, і з’ясувалося багато цікавих деталей.
Виявилося, що Дмитро теж був коронованим злодієм і відсидів два солідні терміни, провівши в неволі загалом дванадцять довгих років. На свободу він вийшов лише пару років тому. Жив він у Харкові, але тісно працював з дніпровськими угрупованнями. Однак у цій людині крилася одна вкрай незвичайна для правильного злодія деталь. Пізніше Богдан з подивом дізнався, що у Дмитра є повноцінна сім’я: красуня-дружина Оксана і однорічна донечка Оленка. Подібний стан речей докорінно суперечив суворим злодійським законам, що забороняли заводити сім’ю.
Проте Дмитро був рідкісним винятком із цього непорушного правила. Його коронували ще задовго до одруження, а коли він вирішив одружитися, загальна сходка постановила не позбавляти його високого статусу. Він користувався надто великою повагою в кримінальному середовищі і був бездоганно вірний поняттям. Свою сім’ю чоловік завжди тримав подалі від злочинних справ, ніколи не присвячуючи дружину в деталі своєї роботи. Це був воістину унікальний випадок, але своєю поведінкою він заслужив таку поблажливість. Богдан і Дмитро напрочуд швидко знайшли спільну мову і спрацювалися.
Вони почали спільно провертати вельми серйозні справи. До їхнього активу входили масштабні операції з переведення в готівку, перегін дорогого товару через кордон і силове вирішення великих конфліктів. Партнери ідеально доповнювали один одного в роботі. Дмитро відрізнявся більш жорсткою та імпульсивною вдачею, тоді як Богдан завжди залишався холодним, розважливим і прагматичним. Усього за один плідний рік вони стали не просто надійними діловими партнерами, а справжніми, названими братами. Дмитро виявився єдиною людиною, яку Коваль підпустив до себе так близько.
Він був єдиним, кому суворий законник довіряв без найменших застережень. Час від часу Дмитро запрошував Богдана до себе додому. Сім’я жила в скромній трикімнатній квартирі у звичайному спальному районі міста. Привітна Оксана накривала на стіл смачну вечерю, а маленька Оленка весело повзала по квітчастому килиму. Богдан тихо сидів за столом, неспішно пив міцний чай, дивився на цю домашню ідилію і відчував у собі дивне, щемливе почуття. Це була не заздрість, а скоріше світлий, але глибокий сум про нездійсненне щастя.
Коваль свідомо обрав для себе зовсім інший життєвий шлях. Йому були судилися безпросвітна самотність, суворий злодійський закон і кочове життя людини без глибокого коріння. Але часом, дивлячись на дзвінко сміючуся дівчинку і втомлену, але щиро щасливу Оксану, авторитет ловив себе на думці, що в цьому світі може існувати й інша правда. Дев’яносто четвертий, дев’яносто п’ятий і дев’яносто шостий роки пролетіли в нескінченній низці небезпечних справ. Харків буквально вирував від безперервних кримінальних подій. Йшов жорстокий переділ власності, спалахували кримінальні війни, лунали постріли замовних убивств.
Богдан і Дмитро розсудливо намагалися триматися осторонь від кривавих розбірок, займаючись виключно своїм прибутковим бізнесом. Однак вільний простір для маневру невблаганно звужувався. З’являлися агресивні конкуренти, ласі території жадібно ділилися, а дрібні конфлікти наростали як снігова куля. Дзвінкою весною дев’яносто сьомого року виникла серйозна проблема з впливовим дніпровським угрупованням. Камінь спотикання полягав у суперечці через величезну партію товару — китайської електроніки на астрономічну суму. Дніпровські бандити порахували, що харківські комерсанти нахабно залізли на їхню споконвічну територію.
Зі свого боку, харківські запевняли, що угода була абсолютно чистою і проведена за всіма попередніми домовленостями. Почалися жорсткі силові наїзди і відкриті погрози фізичної розправи. Ситуація стрімко котилася до повномасштабної кровопролитної війни. Богдан, як людина розважлива, спробував вирішити виниклий конфлікт мирним шляхом. Він особисто поїхав у місто Дніпро на напружену зустріч з головним місцевим авторитетом, якого звали Тарас і який мав промовисту кличку Лях. Розмова в прокуреному ресторані видалася вкрай важкою і нервовою.
Тарас уперто гнув свою лінію, відмовляючись іти на компроміс. Він безапеляційно вимагав, щоб харківські беззаперечно віддали весь спірний товар і виплатили величезну грошову компенсацію. Богдан категорично відповів відмовою, оскільки його люди нічого не порушували, і товар належав їм за повним правом. Зустріч закінчилася нічим, а вже за тиждень спалахнули перші іскри справжньої війни. У Харкові невідомі дотла спалили два великих складських приміщення, що належали комерсантам Богдана. Слідом за цим був жорстоко вбитий водій фури, який перевозив цінний вантаж.
Дмитро в люті наполягав на максимально жорсткій і симетричній відповіді. Богдан, зваживши всі за і проти, вимушено погодився. Братва організувала стрімкий зустрічний удар по позиціях ворога. Харківські хлопці підпалили елітний автосалон дніпровських комерсантів у центрі міста і жорстоко побили їхнього головного збирача данини. Маховик кримінальної війни набирав лякаючих обертів, погрожуючи поховати під собою обидві сторони. Глибокої осені дев’яносто сьомого року стало остаточно зрозуміло, що конфлікт зайшов у глухий кут. Потрібна була ще одна особиста зустріч на вищому рівні.
Мета була проста: або остаточно домовитися про мир, або розійтися по-справжньому жорстко, до повного знищення одного з угруповань. Вирішальну стрілку призначили на вогкий листопад. Як нейтральну територію обрали покинуту базу відпочинку «Слобожанські зорі», розташовану якраз між Харковом і Дніпром. На зустріч поїхали тільки вдвох — сам Богдан і його вірний друг Дмитро. З боку дніпровських опонентів мали бути присутніми Тарас Лях і його права рука — безжальний бойовик Вадим на прізвисько Сторож. Переговори були призначені на пізній вечір в окремому дерев’яному котеджі…
