— Привіт, — сказала вона, притискаючи телефон плечем до вуха і продовжуючи поправляти якісь дрібниці на полиці.
— Привіт, сонце. — Голос Романа звучав якось особливо бадьоро, але за цією бадьорістю Кіра вловила знайомі нотки напруги, майже підлещування. Так він говорив завжди, коли на нього чекало щось не дуже приємне, але неминуче. — Ти не зайнята? Не відволікаю?
— Ні, милуюся заходом сонця, у нас сьогодні неймовірно красиво. Як справи на роботі?
— Та все як завжди, завал. Слухай, Кір, у мене тут новина… Загалом, мама моя, вона приїхати хоче. Просто зараз.
Кіра завмерла. Вона знала, що цей момент колись настане. За майже рік їхніх стосунків вона так і не познайомилася з Ларисою Андріївною: та то хворіла, то була на дачі, то їхала до сестри в інше місто. Роман щоразу знаходив якісь пояснення, але Кіра відчувала, що він просто відтягує неминуче. Він дуже любив свою матір, говорив про неї з придихом і повагою, але в його розповідях завжди проглядала якась тінь, якась побоювання.
— Приїхати? До нас? — перепитала Кіра, намагаючись, щоб її голос звучав спокійно.
— Ну так. До мене вона не хоче, каже, у мене безлад, а твою квартиру, каже, подивитися треба. Оцінити, так би мовити. Вона якраз тут недалеко, у подруги була. Ось я й подумав, може, і справді, нехай зайде? Познайомитеся нарешті, вечерю якусь придумаємо. Я зараз у магазин заїду, куплю що-небудь до чаю.
«Оцінити». Слово дряпнуло слух. Не подивитися, не порадіти, а саме оцінити, як на ринку.
— Ромо, але ж я не готова, — розгублено промовила Кіра, оглядаючи свою ідеально прибрану квартиру. Готова вона була якраз ідеально, не готова вона була морально. — Може, краще на вихідних? Я б підготувалася, спекла б що-небудь.
— Кір, ну, будь ласка, — в голосі Романа зазвучали благальні ноти. — Ти ж знаєш, яка вона. Якщо зараз відмовити, вона образиться на все життя, вирішить, що ти її бачити не хочеш. Вона в мене людина старого гарту, пряма, що думає, те й говорить. Ти вже постарайся її зрозуміти, гаразд? Не звертати уваги, якщо що.
«Людина старого гарту» — це була кодова фраза, яку Роман використовував для виправдання будь-якої можливої нетактовності своєї матері. Кіра зітхнула. Сперечатися було марно. Вона знала, що якщо зараз відмовить, Роман почуватиметься винним перед матір’ю, і цей вечір, та й усі наступні дні, будуть отруєні його поганим настроєм. Простіше було погодитися.
— Добре, — сказала вона так спокійно, як тільки могла. — Нехай приїжджає. Тільки ти не затримуйся.
— Лечу, моє золото! За півгодини будемо, — зрадів Роман. — Я тебе кохаю.
— Я тебе теж, — тихо відповіла Кіра і натиснула відбій.
Тиша в квартирі більше не здавалася заспокійливою. Вона стала напруженою, дзвінкою. Кіра підійшла до дзеркала в передпокої. Симпатична жінка з великими сірими очима і втомленою складкою біля губ. Вона швидко поправила волосся, підфарбувала губи, потім метнулася на кухню. Що приготувати нашвидкуруч? У холодильнику були курячі грудки, овочі, салат. Відбивні! Підійде. Вона дістала обробну дошку, ніж і почала різати помідори.
Рухи її були різкими, відточеними. Так вона завжди справлялася з тривогою. Через дії: прибирання, готування, робота — будь-яке методичне заняття заспокоювало, приводило думки до ладу. Вона думала про Ларису Андріївну. Роман багато про неї розповідав. Вдова інженера, яка все життя пропрацювала на заводі «Червоний вимпел» у відділі кадрів. Жінка з незламним характером і твердими переконаннями. Вона одна виростила сина після ранньої смерті чоловіка, і Роман був світлом її життя, її головною гордістю і проектом. Свою двокімнатну квартиру в старому цегляному будинку вона теж отримала від заводу: вистояла в черзі, відбила в інших. Ця квартира була для неї не просто житлом, а медаллю за трудову доблесть і життєві негаразди.
Роман з благоговінням вимовляв ці слова: «Мама квартиру вибила». Кіра, яка платила банку по півсотні тисяч на місяць, слухала це з деяким здивуванням. Вона свою квартиру не вибивала, вона її купувала. Їй здавалося, що це анітрохи не легше.
Через сорок хвилин пролунав дзвінок у двері. Серце Кіри зробило нервовий кульбіт. Вона витерла руки об рушник, глибоко вдихнула і пішла відчиняти…
Коментування закрито.