— Як я? — Вона гірко усміхнулася. — Як бачиш. Одна. Син… — Вона не договорила, махнула рукою.
— А що Ігор? — обережно запитала Ольга.
— Що Ігор? — передражнила вона. — Спився твій Ігор. Роботу втратив, живе на мою пенсію. Іноді пропадає на кілька днів, потім повертається брудний, п’яний. Ось чекаю його зараз. Обіцяв прийти. Грошей просити буде.
Вона дивилася кудись вдалину, і в її погляді була така безнадія, що Ользі стало не по собі. Вся її колишня владність, вся її пиха зникли. Перед нею сиділа просто стара, самотня і нещасна жінка.
— Мені шкода, — щиро сказала Ольга.
— Тобі шкода? — Антоніна Павлівна перевела на неї погляд, і в ньому спалахнула іскра колишньої ненависті. — Це ти у всьому винна. Якби ти не пішла, нічого б цього не було. Ти зламала йому життя.
Ольга мовчала. Вона не стала сперечатися. Щось доводити цій людині було безглуздо.
— Прощайте, Антоніно Павлівно, — тихо сказала вона і пішла геть.
Вона повернулася до чоловіка і сина, які чекали її біля фонтану.
— Хто це був? — запитав Дмитро, обіймаючи її за плечі.
— Привид з минулого, — відповіла Ольга, притискаючись до нього. — Але він мене більше не лякає.
Вона подивилася на свого сина, що сміявся, на свого люблячого, надійного чоловіка і зрозуміла, що абсолютно щаслива. Її минуле з його болем і образами зробило її сильнішою і мудрішою. Воно навчило її цінувати те, що вона має зараз. Вона більше не озиралася назад. Її життя було тут і зараз: в усмішці її дитини, в теплих обіймах чоловіка, в сонячному світлі, що грає в струменях фонтану. І це було прекрасне життя. Життя, яке вона побудувала сама.
Увечері, укладаючи Мишка спати, вона розповідала йому казку про відважну принцесу, яка перемогла злого дракона і знайшла свого прекрасного принца.
— Мамо, а дракони бувають? — запитав малюк.
— Бувають, сонечко, — відповіла Ольга, цілуючи його в маківку. — Але вони не такі вже й страшні. Головне — не боятися з ними битися. І тоді ти обов’язково переможеш.
Малюк заснув, а Ольга ще довго сиділа біля його ліжечка, думаючи про те, що її особистий дракон був переможений. І вона була вдячна долі за цю битву. Адже тільки пройшовши через неї, вона змогла знайти свій справжній скарб: свою сім’ю, свою любов, своє щастя.
Коментування закрито.