— 38,7.
— Могло піднятися після прогулянки? — спитав він.
— Вона не мерзла. Була тепло вдягнена.
Катя прибрала термометр, повернулася до доньки. Олексій чув, як вона розмовляє з Варею неголосно, як вкриває її, як дівчинка щось відповідає сонним голосом.
Він вийшов на веранду, перевірив телефон. Мережа — одна поділка, плаваюча. Інтернет не працював. Він згадав, що бачив на кухні в Ніни Василівни стаціонарний телефон. Старий, дисковий, але робочий. Сусідка згадувала, що лінія тримається навіть тоді, коли мобільна мережа зникає.
Він зайшов назад до хати.
— Я до Ніни Василівни. Подзвоню знайомому лікарю з Києва.
Катя підвела голову.
— У вас є знайомий лікар?
— Є. Педіатр. Хороший фахівець. — Він уже надягав пальто. — Ви поки переміряйте за пів години. Якщо буде вище 39, почніть обтирати. Прохолодна вода, не холодна, рушником.
— Я знаю, — сказала вона. Але не різко, просто як констатацію.
— Знаю, що знаєте. Кажу, що робив би я, поки телефоную.
Він вийшов.
Ніна Василівна не здивувалася його пізньому візиту. Відчинила одразу, ніби й не лягала. Провела до телефону в коридорі, сказала: «Говори, скільки треба», і делікатно пішла на кухню.
Олексій набрав номер Сергія Башкирова. Вони були знайомі років дванадцять. Ще з тих часів, коли Сергій тільки закінчував ординатуру. Зараз завідувач педіатричного відділення в хорошій столичній клініці. Олексій допомагав йому колись з орендою приміщення під приватний кабінет. І Сергій відтоді казав: «Дзвони, якщо що».
Слухавку взяли після четвертого гудка.
— Сергію. Башкиров.
— Сергію, це Дементьєв. Вибач за час.
— Льошо! — Голос пожвавішав. — Усе нормально?
— У мене — так. Є дитина поруч, дівчинка, три з половиною роки. Температура 38,7, наростала протягом вечора. До того була млява, від їжі відмовилася, скаржиться на головний біль. Нежитю й кашлю немає.
Пауза, Сергій думав.
— Горло дивилися?
— Зараз уточню.
Олексій прикрив слухавку, гукнув у бік кухні:
— Ніно Василівно, у вас є ліхтарик?
— У шухляді столу, зараз принесу.
За хвилину він знову говорив із Сергієм:
— Ліхтарик є, передам.
— Горло, мигдалики, наліт — треба подивитися. Передай мамі: посвітити, попросити сказати «Ааа». Подивитися, чи червоне горло і чи є білі цятки або наліт на мигдаликах. Потім передзвони.
Олексій повернувся в материн дім із ліхтариком. Катя взяла його без зайвих слів, зайшла до Варі. Дівчинка вже спала неспокійно, переверталася, хмурилася. Катя обережно розбудила її, попросила відкрити рот. Варя підкорилася сонно й невдоволено.
— Горло червоне, — сказала Катя. — Нальоту немає. Цяток немає.
— Добре.
Олексій запам’ятав і пішов назад до телефону.
Сергій вислухав.
— Найімовірніше, вірусне, не бактеріальне. Нальоту немає — це добре. Перше: жарознижувальне. Є в домі?
— Катю! — покликав Олексій із коридору. — Жарознижувальне дитяче є?
— Є сироп, — відповіла вона. — Майже повний флакон.
— Є, — передав Олексій.
— Чудово. Дати за вагою дитини, за інструкцією. Якщо підніметься вище 39 — фізичне охолодження, прохолодне обтирання, не закутувати. Рясне пиття: вода, морс, слабкий чай із медом, якщо немає алергії. Антибіотики не потрібні, самостійно не давати. Якщо до ранку вище 39 триматиметься або з’являться нові симптоми: висип, блювання, ригідність потилиці — це вже виклик швидкої, незважаючи на відстань. Зрозумів?
