Ця страшна, сповнена крові й криків ніч тривала для змученої породіллі цілу безкінечну вічність, розтягуючи кожну хвилину в години. Першим на цей холодний світ з’явився кремезний хлопчик — неймовірно крикливий, червоний від напруження, з міцно стиснутими маленькими кулачками, готовими битися за життя.
Слідом за ним, через довгі й болісні пів години безперервних переймів, благополучно народилося друге немовля, яке виявилося значно тихішим і спокійнішим. А от третій, найменший і найслабший малюк, народившись, лежав моторошно нерухомо й зовсім не хотів самостійно дихати.
Катя, вже майже напівбожевільна від нестерпного фізичного болю і страху, крізь пелену сліз бачила, як баба Ганна розтирає синювате маленьке тільце розведеним спиртом. Старенька при цьому безперервно й ревно шепотіла над немовлям якісь свої старі, таємничі сільські молитви, намагаючись вдихнути в нього життя.
І раптом у душній, натопленій кімнаті пролунав тоненький, надривний, ледь чутний дитячий писк, схожий на крик крихітного кошеняти. Сталося справжнє диво — цей третій, найкрихкіший хлопчик теж вижив усупереч усім похмурим прогнозам пихатого діда.
Троє новонароджених синів миттю стали для Каті трьома маленькими, ідеальними копіями того боягузливого чоловіка, який так легковажно від них відмовився. Тільки от їхні широко розплющені дитячі очі були зовсім не такі крижані й колючі, як у їхнього жорстокого діда.
Їхні погляди були напрочуд чистими й теплими, як бездонне, лагідне серпневе небо перед заходом сонця. Коли підростаючим дітям благополучно виповнилося пів року, втомлена від вічного безгрошів’я Катя твердо зрозуміла, що в їхньому житті треба терміново щось кардинально змінювати.
На мізерну, копійчану допомогу від байдужої держави молодій багатодітній матері особливо не розгуляєшся, на ці гроші неможливо було купити навіть нормальні підгузки. А її чудові, здорові хлопчики росли на свіжому сільському повітрі дуже швидко, просто як міцні боровики після теплого літнього дощу.
Якось, перебираючи старий мотлох на горищі, вона зовсім випадково знайшла на дні запиленого скрині пожовклі рукописні записи своєї покійної прабабусі. Там найдокладнішим чином були описані унікальні, забуті рецепти особливих домашніх сирів, які готувалися на спеціальних природних заквасках із лісових цілющих трав.
Катя, зібравши всі свої мізерні заощадження на молоко, ризикнула й спробувала зробити за цією старовинною інструкцією першу невелику голівку сиру. Результат перевершив усі сподівання, і вже наступного дня вона натхненно варила другу партію, ретельно дотримуючись усіх пропорцій і температурних режимів.
«Ах, який же це смак, Катерино!» — вдоволено прицмокувала губами баба Ганна, куштуючи перший золотавий шматочок домашнього делікатесу. Вона з цілковитою певністю казала молодій сусідці, що такого приголомшливого, ніжного на язиці сиру навіть у найдорожчих міських ресторанах ніколи не бачили й не куштували.
Натхненна цим першим маленьким успіхом, Катя сміливо ризикнула й пішла домовлятися з місцевим похмурим водієм вантажівки, який регулярно возив фермерський товар на центральний обласний ринок. Вона гордо й з любов’ю поставила на свої пружні жовті голівки сиру власноруч вирізьблене клеймо.
Цим фірмовим знаком стали три маленькі, витончені листочки могутнього дуба, що символізували її трьох зростаючих, дужих синів. Усього за один короткий рік наполегливої, щоденної праці по її унікальну, екологічно чисту продукцію вже спеціально приїздили перекупники й гурмани з великого міста.
Захоплені люди швидко передавали з уст в уста, що десь там, у глухому селі, одна молода, працьовита жінка робить просто неймовірний сир. Усі в один голос твердили, що від цього приголомшливого, вершкового смаку з ароматом лісових трав можна просто збожеволіти від гастрономічної насолоди.
Тепер вона вже не просто ледь виживала на межі злиднів, зводячи кінці з кінцями, як це було в перший рік після зради. Вона цеглинка за цеглинкою, з мурашиною впертістю, почала будувати свою власну, поки що маленьку, але дуже незалежну сирну імперію…
