Її стара батьківська хата сиротливо стояла на самому краю села, впираючись похиленим парканом просто в густий, темний ліс. Любляча мати померла вже дуже давно, а добрий батько покинув цей світ лише два роки тому, бо його зношене серце просто не витримало важкої селянської долі.
Катя тремтячими руками відімкнула важкий іржавий навісний замок, і в ніс їй одразу вдарив тужливий запах нежилої порожнечі й гіркого сухого полину, розкладеного по кутках. Вона без сил опустилася на жорстку дерев’яну лаву біля печі, навіть не знімаючи верхнього одягу, і вперше за весь цей безкінечний день дала щиру волю накопиченим сльозам.
«Нічого страшного, мої хороші, нічого, маленькі мої!» — гаряче шепотіла вона, дбайливо й з любов’ю гладячи свій іще зовсім плаский, непомітний живіт. «Запам’ятайте, ми з вами тепер не самі в цьому великому світі, ми — справжня, міцна родина!» — відчайдушно заспокоювала сама себе заплакана, але не зламана дівчина.
Перші місяці її нового, самотнього життя в порожній хаті були схожі на суцільне, безпросвітне пекло, бо мізерних грошей катастрофічно ні на що не вистачало. Вагітна Катя від безвиході бралася за будь-яку, навіть найтяжчу фізичну роботу, аби заробити хоч копійку на прожиток.
Вона з раннього ранку до пізньої ночі допомагала сусідам полоти безкраї городи, збирала в сирому лісі гриби та ягоди на продаж, важко дихаючи, мила брудні підлоги в холодній будівлі сільради. Місцеві жителі спершу насторожено цуралися її, кидали вслід косі, осудливі погляди на її живіт, що ріс не щодня, а буквально щогодини, виказуючи багатоплідну вагітність.
«Матінко Божа, та в тебе ж там справжня трійня!» — перелякано сплескувала сухими руками баба Ганна, жаліслива сусідка-старенька, яка колись багато років пропрацювала в селі головною фельдшеркою. «Та ти ж сама тонка й прозора, як осикова тріска, Катю, тобі зараз їсти треба за чотирьох повноцінних людей, а ти цілими днями на самій порожній картоплі сидиш», — щиро бідкалася літня жінка, дивлячись на запалі щоки дівчини.
Саме ця буркотлива, але безмежно добра баба Ганна в ті темні часи стала для покинутої Катерини справжнім земним ангелом-охоронцем. Вона щодня приносила в її бідну хату парне коров’яче молоко, свіжі курячі яйця, терпляче вчила міську жительку розпізнавати й правильно заварювати корисні цілющі трави.
«Слухай мене уважно, дурне дівча!» — суворо, але з ніжністю казала мудра старенька, заварюючи на старій плиті духмяний ромашковий чай із медом. «Оці ваші пихаті багатії, вони ж точнісінько як шкідливий бур’ян: коріння в землю пускають глибоке, жирне, а корисного плоду від них — жодного».
«А от ти, моя хороша, зовсім як шляхетна озима пшениця: тебе важкими чобітьми в багнюку топчуть, а ти все одно вперто до ясного сонця тягнешся», — філософськи зауважувала вона. Сама вагітність трійнею перебігала для виснаженого Катиного організму дуже тяжко, забираючи останні крихти фізичного здоров’я.
Уже на сьомому місяці її худі ноги набрякли так сильно, що Катя лише з величезними труднощами, спираючись на стіни, пересувалася своєю маленькою скрипучою хатою. Кожна довга ніч ставала для неї справжнім, болісним випробуванням на міцність, позбавляючи сну й відпочинку.
Діти всередині її великого живота влаштовували справжні футбольні бої, штовхаючись крихітними п’ятками так сильно, ніби вже тоді палко хотіли заявити цьому байдужому світові про своє існування. Передчасні пологи почалися зовсім раптово, посеред глухої зимової ночі й лютої, завивальної хуртовини, що щільно замела всі сільські дороги по коліна.
Старенький мобільний телефон уперто не ловив зв’язок у таку жахливу негоду, тому міська швидка допомога просто фізично не змогла б доїхати до їхнього заметеного снігом двору. «Анно Степанівно, допоможіть!» — у паніці кричала мокра від поту Катя, до побіління кісточок вчепившись у холодні металеві краї свого старого залізного ліжка.
«Я більше не можу терпіти цей біль, я точно не зможу народити їх сама», — у розпачі стогнала вона, провалюючись у темну прірву страждань. «Обов’язково зможеш, мила, бо ти сильна жінка, у тебе сама вічна сила землі в молодих жилах тече», — упевнено й владно командувала баба Ганна, швидко розтоплюючи вистиглу піч і гріючи воду…
