Сонце того фатального дня сліпило очі так люто, ніби намагалося попередити Катю про небезпеку, що насувалася, випалюючи на небі безжальні білі візерунки. «Не ходи туди, дівчинко, не твоє це місце», — монотонно, мов заїжджена стара платівка, без упину звучало в її гудячій від нервового напруження голові.
Вона судомно поправляла простеньку ситцеву сукню в дрібну волошку, почуваючись зовсім чужою серед цієї зухвалої міської розкоші. Її збілілі від хвилювання пальці міцно, аж до болісного хрускоту в суглобах, стискали ручку старенької потертої сумочки.
На самому дні цієї сумочки лежав тонкий медичний папірець, який, здавалося, дрібно тремтів у такт биттю її переляканого серця. То був сухий офіційний результат ранкового УЗД, що з лячною ясністю підтверджував: під серцем вона носить не просто одну дитину, а відразу трійню.
Артем міцно тримав її за руку, намагаючись здаватися надійним захисником, але Катя фізично відчувала, як його широка долоня стає зрадливо вологою від крижаного поту. Він дуже боявся майбутньої зустрічі, і цей липкий, паралізуючий волю страх мимоволі передавався їй через кожен боязкий дотик.
Його впливовий батько, Ігор Ігнатійович, був людиною крутого норову, що залізною хваткою тримала в страху не лише численних бізнес-конкурентів, а й власну залякану родину. Переступаючи поріг його розкішного особняка, Катя відчула, як важке, сперте повітря багатства миттю стиснуло її легені, не даючи зробити повний вдих.
«Тату, ми мусимо серйозно поговорити», — голос Артема у величезному кабінеті, від підлоги до стелі оббитому масивом дорогого темного дуба, пролунав якось неприродно тонко, майже по-дитячому жалібно. Господар цього похмурого пишноття навіть не зволив підвести своєї важкої сивіючої голови від розкладених на столі фінансових звітів, адже кожна хвилина його дорогоцінного часу коштувала тисячі доларів.
«Якщо це знову про ту наївну провінційну дівчину з убогого фермерського господарства, то нашу розмову закінчено, Артеме», — різко, тоном, що не терпів заперечень, відрубав владний батько. Він холодно нагадав синові, який весь зіщулився від страху, що грандіозне весілля з дочкою міського мера вже давно сплановане й має відбутися рівно за місяць.
«Я просто фізично не можу цього зробити, тату, бо моя Катя зараз вагітна, і в нас буде трійня», — ледь чутно, тремтячими губами відповів блідий син. У просторому кабінеті миттю зависла така густа, дзвінка тиша, що стало виразно чути, як рівно й байдуже цокає старовинний підлоговий годинник у кутку.
Ігор Ігнатійович повільним, сповненим загрозливої гідності жестом зняв дорогі золоті окуляри, важко підвівся зі свого шкіряного крісла і вперше за весь цей болісний вечір подивився на Катерину. Його колючий, пронизливий погляд був нестерпно холодний і жорстокий, мов безжальний січневий лід, що скував зимову ріку.
«Трійня?» — отруйно перепитав могутній магнат, кривлячи тонкі губи у відверто бридкій і презирливій посмішці. «Ти, мабуть, вирішила взяти нашу сім’ю просто кількістю, моя розважлива люба?» — знущально провадив владний чоловік, насуваючись на тендітну дівчину.
«Може, ти у своїй наївності думала, що якщо щедро засієш моє доглянуте поле своїм дешевим бур’яном, то я від радості одразу випишу тобі банківський чек на круглий мільйон?» — кожне його слово било навідліг, мов важкий ляпас. «Я просто щиро люблю вашого сина», — ледь чутно промовила нещасна Катя, відчуваючи, як до пересохлого горла стрімко підступає гіркий, задушливий клубок образи.
«Любиш?»
