Лідія Миколаївна напекла їх спеціально в дорогу, щоб молоді хоч щось нормально поїли після метушні. Андрій обіймав Мар’яну на тому самому дивані, де ще зовсім недавно сидів розгублений і не знав, куди подіти очі. Він тихо й трохи невпевнено поставив запитання, яке його хвилювало.
«А що було б, якби я з тріском провалив цю твою перевірку? Ну от, якби почав заздрити, бурчати чи, боронь Боже, нахабно попросив у тебе грошей? Що б ти тоді зі мною зробила?»
Мар’яна повернулася в його обіймах і подивилася на чоловіка довгим, неймовірно теплим поглядом. Вона легко поцілувала його у скроню — так, як цілують лише найближчих і найрідніших людей. «Тоді ти б зараз їхав на свою Троєщину на старенькому “Поло” в гордій самотності».
«А я сиділа б тут із келихом колекційного вина, дивилася б у вікно й думала: “Ну що ж, зате чесно перевірила”. Але ти не провалився, мій милий Андрію. Ти залишився тим самим добрим хлопцем, який колись пригостив мене чебуреками біля кіоску».
«Саме ти щиро сказав, що я найгарніша у світі навіть без грама макіяжу й у старій, затертій куртці». Він щасливо розсміявся й пригорнув її до себе ще міцніше, ніби панічно боявся знову втратити. «Значить, ми тепер із тобою спілкуємося на рівних, так?»
«Ти заробляєш у п’ять разів більше за мене, і що з того випливає?» — спитав він з усмішкою. Мар’яна граційно знизала плечима й усміхнулася тією самою усмішкою, від якої в нього й досі тремтіли коліна. «Зате ти вариш найсмачніший борщ у світі й умієш полагодити кран, що тече, без жодного лайливого слова».
«Ти завжди безпомилково відчуваєш, коли мені просто треба в тиші посидіти з тобою поруч. А чарівні пиріжки твоєї мами — це взагалі окремий, ні з чим не зрівнянний вид щастя. Тож у наших стосунках усе гранично чесно й справедливо».
Вони дзвінко й безтурботно розсміялися разом. Сміялися голосно, щиро й неймовірно легко. Вони були схожі на щасливих дітей, яким нарешті офіційно дозволили бути самими собою.
А рівно за рік, майже день у день, у них народилася прекрасна донька. Дівчинку назвали Софійкою на честь улюбленої бабусі Андрія. Лідія Миколаївна всю вагітність невтомно носила Мар’яні банки з солоними огірками й добродушно бурчала.
«Їж, донечко, їж обов’язково! Тепер тобі за двох харчуватися треба, тож не соромся!» Ледве Мар’яну виписали з пологового, як на порозі їхньої квартири вже стояла Лідія Миколаївна з двома величезними сумками…
