На чолі столу мовчки сидів Сергій Іванович у своїй улюбленій вицвілій сорочці поло. Він нічого не говорив, лише коротко кивнув — спокійно, по-чоловічому, але так, що Мар’яна відразу все зрозуміла. Батько її прийняв.
Тетяна, сестра Андрія, тримала на колінах двох дітей і уважно розглядала гостю. Вона переводила погляд із її коси на сукню, потім на руки без манікюру, ніби складала для себе загальну картину. Потім вона ледь помітно кивнула: без зайвих прикрас, без показухи — отже, своя.
«А працюєш ти де, донечко?» — не вгавала Лідія Миколаївна, підсовуючи Мар’яні повну тарілку пиріжків. «Їж, їж обов’язково, а то худа, як билинка, страшно дивитися!» «Адміністраторкою в салоні краси на околиці», — відповіла Мар’яна й навіть трохи почервоніла, ніби їй було ніяково за таку просту роботу.
«І скільки ж заробляєш, дівчинко?» — спитала мати просто, без хитрощів, як заведено питати в родині. Мар’яна опустила голову ще нижче. «Двадцять вісім, тридцять тисяч, іноді трохи більше, якщо чайові нормальні».
Кухнею прокотився важкий зітх співчуття. Лідія Миколаївна від несподіванки навіть упустила ополоник із рук. «Господи, та як же на такі гроші в столиці жити?»
«Це ж треба постійно економити, рахувати кожну витрату, не кажучи вже про одяг і транспорт!» «Знімаю кімнату в Броварах, десять тисяч віддаю господині. Важко, але якось тримаюся», — сказала Мар’яна так щиро, що сама на мить повірила в цю вигадану історію.
Лідія Миколаївна схопилася за серце й міцно стиснула руку дівчини. «Бідна моя дівчинка, зовсім сама в цьому величезному місті!» Потім вона різко повернулася до сина: «Андрію, ти чув? Ти мусиш їй допомогти!»
«Після весілля відразу переїде до тебе, і ніяких Броварів, щоб жила, як нормальна людина!» «Звісно, мамо, ми все зробимо, я про все подумав і ключі їй дам. А як буде надбавка на роботі, то й кредит візьмемо, якщо знадобиться», — відповів він.
Мар’яна сиділа з опущеними віями, а всередині в неї вирувала буря емоцій. Змішалися жаль, тепла вдячність і та сама цікавість, заради якої вона все це й затіяла. Ще трохи — і стане гранично ясно, хто тут ким є насправді.
І тут у коридорі пролунав дзвінок у двері. Прозвучали три короткі сигнали й один довгий. «Ой, це ж тітка Алла приїхала!» — сплеснула руками Лідія Миколаївна.
«Вона обіцяла заїхати, зараз-зараз, я відчиню». Господиня майже побігла до дверей, і її домашні капці зашльопали по лінолеуму так голосно, що за столом усі мимоволі змовкли. Хтось перестав жувати, хтось відставив чашку, а Мар’яна навіть не помітила, як до побіління кісточок стиснула пальцями край столу.
Двері відчинилися зі знайомим скрипом старих завіс. Цей звук відгукнувся в нервах так сильно, що Мар’яні здалося, ніби він проходить крізь неї навиліт. На порозі стояла доглянута жінка років п’ятдесяти в довгому бежевому кашеміровому пальті.
На згині ліктя висіла велика брендова сумка, а чоботи виглядали дорожчими, ніж уся ця квартира разом узята. За нею стояв високий, статний чоловік у темно-синьому костюмі з акуратною стрижкою. У руках він тримав коробку дорогих цукерок так дбайливо, ніби це був дуже крихкий предмет.
«Добрий день, рідні мої, ми з дороги одразу до вас!» — почала тітка Алла, навіть не встигнувши зняти шкіряні рукавички. І раптом її дзвінкий голос різко обірвався. Її здивований погляд уперся просто в Мар’яну, що сиділа за столом.
Усмішка повільно сповзла з обличчя гості, ніби її хтось стер невидимою рукою. Алла Володимирівна застигла на півслові, і в кімнаті стало так тихо, що виразно було чути гудіння акваріума в кутку. На кухні рівно капав кран, відраховуючи довгі секунди цієї дивної, дзвінкої паузи.
Мар’яна підвела очі й відчула, як у грудях різко похолоднішало, а долоні миттю стали мокрими. Річ у тім, що тітка Алла була не просто далекою родичкою Андрія. Це була її безпосередня керівниця — людина, перед якою вона звітувала, з якою сперечалася на зборах і яка знала про неї більше, ніж будь-хто в цій кімнаті.
І тепер ця сама Алла Володимирівна стояла на порозі звичайної панельної квартири на Троєщині. Вона дивилася на Мар’яну так, ніби бачила перед собою зовсім іншу, незнайому людину. Просту дівчину в скромній сірій сукні, із заплетеною косою й без грама макіяжу вона бачила вперше в житті…
