– Я глибоко шкодую лише про те, що через хворобу не зможу допомогти тобі ростити нашого сина, – додав чоловік із зітханням. – Чому ти раптом так беззастережно впевнений, що у мене обов’язково буде саме син? – непідробно здивувалася приголомшена Ліда. – Моя перша дружина виглядала дуже погано і дурніла, коли нашу Світланку носила під серцем, – пояснив він свою логіку.
– А ти зараз буквально вся світишся зсередини, неймовірно похорошіла і розквітла, як травнева троянда, – усміхнувся Михайло. – Пробач мені заради бога, але ти ж сам мене тоді насильно відправив у цю прокляту поїздку, – несміливо намагалася виправдатися заплакана Ліда. – Я прекрасно це пам’ятаю, і саме тому зовсім ні в чому тебе не звинувачую, – заспокоїв її чоловік.
– Коли народиш хлопчика, обов’язково запиши його в документах офіційно на моє ім’я. Нехай він вважається моїм законним сином, так і знай, і не сперечайся зі мною, – сказав Михайло несподівано впевнено і твердо. Почувши ці слова, приголомшена Ліда кинулася до ліжка, міцно обняла чоловіка і гірко розплакалася.
І саме в цей пронизливий момент їй здалося, що вона його справді і по-справжньому глибоко кохає. Та й як взагалі можна було не кохати таку неймовірно благородну, всепрощаючу і мужню людину? А тим часом безжальна хвороба брала своє, і йому з кожним днем ставало все гірше і гірше.
Сильний колись чоловік тепер стрімко і страшно слабшав прямо у неї на очах. Зате у самої Ліди на тлі довгоочікуваної вагітності немов відкрилося потужне друге дихання. Незважаючи на своє цікаве положення, вона цілодобово не відходила від ліжка чоловіка, роблячи все можливе для його комфорту.
Вона цілими днями легко пурхала по дому, немов зовсім не відчувала накопиченої фізичної втоми. Якщо жінка і відчувала докори сумління і почуття провини за випадкову зраду, то лише зовсім трохи. І це збентеження виникало лише від того факту, що вона була шалено, майже непристойно щаслива радісним очікуванням своєї першої дитини.
Через свій стан Ліда намагалася приймати в клініці якомога менше пацієнтів. Але повністю і категорично відмовитися від улюбленої роботи і професійного прийому вона просто фізично не могла. У години її відсутності з хворим чоловіком безвідлучно залишалася професійна платна доглядальниця, колись знайдена безсердечною Світланою.
В один із таких звичайних робочих днів Ліду з самого ранку тривожило якесь неясне, незрозуміле і гнітюче передчуття біди. Вона перебувала в такій несподіваній паніці, що вже всерйоз хотіла зателефонувати секретарю і скасувати весь сьогоднішній прийом. «Йди спокійно на роботу, Лідусю, я сьогодні напрочуд дуже добре почуваюся», – бадьоро сказав їй вранці чоловік.
І довірлива Ліда чомусь повірила цим заспокійливим словам, вирушивши у свій робочий кабінет. Але відразу ж після закінчення прийому останнього клієнта вона з неймовірною тривогою поспішала якнайшвидше повернутися додому. Підходячи до свого під’їзду, вона здалеку побачила припарковану карету швидкої допомоги з увімкненими мигалками.
Вона миттєво і з жахливою ясністю зрозуміла, що ця бригада медиків приїхала саме до її чоловіка. Її передчуття виправдалися: серце шалено забилося в грудях від невідворотного передчуття непоправної біди. Низ живота зрадницьки і болісно потягнуло вниз, а ватяні ноги миттєво налилися важким свинцем…
