Анатолій негайно подав знак медсестрі, і та поспіхом передала йому невелику піалу з супом, що холонув. Бізнесмен із завмиранням серця протягнув посуд Петрику і тремтячим голосом запитав, чи не спробує він нагодувати малечу. Хлопчик без тіні сумніву взяв у руки чашку і маленьку ложечку. Він дуже обережно, щоб не пролити ні краплі, підніс ложку до щільно стиснутих губ Софії. Своєю найширшою і найщирішою посмішкою він підбадьорив дівчинку, запевняючи її, що їжа виглядає просто приголомшливо смачно.
Петрик запропонував їй зіграти в гру і їсти суп по черзі, щоб нікому не було образливо. Кімната завмерла в колективному шоці, коли Софія добровільно відкрила рот і проковтнула запропоноване частування. Хлопчик, як справжній чоловік, стримав свою обіцянку і теж відпив трохи бульйону з тієї ж ложки. Він радісно причмокнув і запитав у своєї подруги, чи поділяє вона його кулінарні захоплення. У відповідь Софія видала ледь чутний, але цілком схвальний звук.
Ложка за ложкою, маленькому безпритульному вдалося зробити неможливе — він згодував хворій дівчинці майже всю порцію. З кожним новим ковтком, який робила його донька, вираз обличчя Анатолія змінювався від повної невіри до несміливої надії. Коли Софія нарешті відвернулася, показуючи, що наїлася, Петрик акуратно відставив порожню тарілку на тумбочку. Він ніжно торкнувся слабкої ручки дівчинки і похвалив її, сказавши, що тепер вона обов’язково виросте великою і сильною. До абсолютного потрясіння всіх дорослих, і особливо вбитого горем батька, губи Софії здригнулися в ледь помітній посмішці.
Доглядальниця Валентина, досвідчена жінка середніх років, не змогла стримати емоцій, що нахлинули, і тихо заплакала в кутку кімнати. Вона прошепотіла, що це справжнє диво, адже дівчинка не виявляла таких позитивних емоцій уже багато тижнів поспіль. Анатолій стояв як громом уражений, не в змозі підібрати потрібні слова для опису своїх почуттів. У його голові не вкладалося, як ця злиденна дитина, яку він так жорстоко образив, змогла знайти до дівчинки підхід, недоступний жодному дипломованому лікарю. Через хвилину важкого мовчання мільйонер нарешті знайшов дар мови і щиро подякував Петрику.
Він визнав, що ця маленька людина щойно зробила для його сім’ї щось воістину грандіозне. Бабуся Катерина спостерігала за цією неймовірною сценою з дивною вагою на душі. Як би сильно вона не намагалася культивувати в собі ненависть до цього зарозумілого багатія, вигляд її онука, який рятує чуже життя, глибоко зворушив її материнське серце. Вона тихо вимовила вголос те, що було очевидно всім: цій хворій дитині просто неймовірно сильно не вистачало справжнього друга. Літня жінка філософськи додала, що часом усім нам потрібна людина, яка дивиться не на нашу хворобу чи статус, а в саму душу.
Ці прості, але мудрі слова Катерини вразили Анатолія з силою хорошого фізичного удару. Чоловік раптово усвідомив, що в нескінченній гонитві за інноваційними ліками і дорогими закордонними світилами він зовсім упустив головне. Він забув, що його важкохвора донька — це в першу чергу маленька дитина, спрагла до звичайних дитячих радощів. Дівчинка потребувала не тільки нескінченних уколів і крапельниць, а й щирої любові, теплоти і простих людських прив’язаностей. Зібравшись із духом, Анатолій несміливо поцікавився, чи не погодяться вони відвідати Софію і наступного дня.
Він висловив упевненість у тому, що дівчинка буде неймовірно рада знову побачити свого рятівника. Не чекаючи реакції бабусі, Петрик радісно закивав головою, всім своїм виглядом висловлюючи крайній ступінь ентузіазму. Він голосно заявив про своє бажання цілими днями грати з новою подружкою і благально подивився на Катерину. Літня жінка перевела погляд з онука, що благав, на Софію, яка зараз виглядала набагато жвавішою і осмисленішою, ніж годину тому. Важко зітхнувши, вона здалася під напором цих обставин і дала свою згоду на завтрашній візит.
Однак вона знову позначила свої умови: водій Микола повинен особисто забирати їх з дому і привозити назад. Катерина з гідністю пояснила, що в їхньому скромному бюджеті немає зайвих коштів на таксі, а поїздка на громадському транспорті займе занадто багато сил і часу. Анатолій поспіхом закивав, гаряче погоджуючись на всі висунуті вимоги. Він пообіцяв, що машина буде в їхньому повному розпорядженні абсолютно щодня, якщо вони того забажають. Потім бізнесмен трохи зам’явся, немов обмірковуючи якусь дуже важливу і складну ділову пропозицію.
Трохи помовчавши, він запропонував бабусі обговорити більш стабільний і довгостроковий формат їхньої подальшої взаємодії. Катерина миттєво напружилася і примружилася, запідозривши в словах багатія якийсь прихований підвох. Вона зажадала негайно прояснити, що конкретно він має на увазі під довгостроковим форматом. Анатолій почав пояснювати, що Софія демонструє приголомшливу динаміку саме в присутності її чудового онука. Він запропонував Катерині офіційне працевлаштування з щоденними візитами, пообіцявши виплачувати за це вельми щедру фінансову винагороду.
Літня жінка занурилася в глибокі роздуми, ретельно зважуючи всі за і проти. Зрештою вона вирішила не квапити події і запропонувала для початку спостерігати за розвитком ситуації протягом декількох днів. Коли водій повіз гостей назад у місто, Анатолій залишився сидіти біля ліжка своєї маленької доньки. Вперше за довгі й болісні тижні дівчинка не стогнала уві сні, а дихала глибоко й умиротворено. Батько ніжно погладив її м’яке світле волосся, з любов’ю назвавши своєю маленькою принцесою.
У голові чоловіка билася тільки одна думка: цей бездомний малюк граючи створив те, над чим безуспішно билися професори медицини. Протягом наступних кількох днів у величезному особняку встановився абсолютно новий, незвичний розпорядок. Щоранку вірний Микола привозив Катерину з Петриком з міста в заміську резиденцію. Хлопчик проводив біля Софії довгі години: він із задоволенням годував її з ложечки, придумував кумедні ігри і без угаву базікав своєю милою дитячою мовою. На очах у здивованих дорослих Софія почала буквально розквітати і наливатися життєвими силами.
До неї повернувся здоровий апетит, нормалізувався режим сну, а лікарі зафіксували несподіваний прогрес у моториці. Дівчинка почала набагато активніше рухати ослаблими ручками, намагаючись дотягнутися до Петрика, коли той відходив занадто далеко. Анатолій постійно спостерігав за цією зворушливою картиною з боку, все ще до кінця не усвідомлюючи природу цього дивовижного дитячого зв’язку. При цьому його серце було переповнене безмежною вдячністю до цих випадкових людей, які врятували його дитину. Поступово він почав обережно цікавитися долею Катерини і Петрика, намагаючись делікатно з’ясувати обставини, що призвели їх до злиднів.
Під час одного зі спільних чаювань на просторій кухні особняка Катерина зважилася відкрити завісу таємниці над минулим своєї родини. Вона з гіркотою розповіла, що її рідний син, батько Петрика, боягузливо втік, як тільки дізнався про вагітність своєї дівчини. Молода невістка змогла витримати тяготи материнства лише два роки, після чого заявила про свою неготовність бути матір’ю і розчинилася в невідомості. З тих самих пір постаріла жінка була змушена тягнути дитину поодинці, покладаючись тільки на свої сили. Анатолій, приголомшений цією суворою життєвою правдою, щиро поцікавився, як їм взагалі вдається виживати в таких умовах.
З властивою їй гідністю літня жінка відповіла, що займається збором вторсировини, поки здоров’я дозволяє триматися на ногах. Вона також із вдячністю згадала небайдужих людей, які періодично допомагають їм продуктами харчування. Їхньою крихітною домівкою стала сира кімната в старому занедбаному гуртожитку на столичній Дарниці. Почувши це, бізнесмен, який сколотив мільйони, відчув пекучий укол совісті й сорому. Маючи на своїх рахунках астрономічні суми, він до того злощасного дня в парку жодного разу серйозно не замислювався про існування таких знедолених людей.
Насилу підбираючи слова, Анатолій зважився озвучити думку, яка вже давно не давала йому спокою. Він запропонував Катерині та маленькому Петрику назавжди переїхати в його величезний будинок, де пустувало безліч кімнат. Бізнесмен навів залізний аргумент: Софія стала буквально залежна від товариства свого маленького друга. Бабуся окинула співрозмовника довгим, неймовірно підозрілим поглядом, намагаючись знайти приховане дно в цій щедрій пропозиції. Вона прямо запитала, з чого раптом людина, яка ще недавно гидливо кричала на них у парку, тепер пропонує їм постійний дах…
