Собака поводився так, ніби прямо говорив: «Ну ж, господарю, прийми це як належне».
Сергій щиро усміхнувся і потріпав пса за вухом. «Тепер це наш справжній дім, правда, старий?» — спитав він. Буран віддано сів у нього біля ніг. «Так, це наш дім, — прошепотів Сергій, дивлячись на темний ліс.
— І ми більше ніколи й нікуди не біжимо, мій друже. Ніколи». На світанку наступного дня він першим вийшов надвір з бункера.
Чистий ранковий сніг яскраво блищав, мов ограноване скло, хитромудро переломлюючи перші нерішучі сонячні промені в десятки золотих ліній.
Ту саму галявину, яка ще зовсім недавно була зовсім покинутою й мертвою, тепер з усіх боків оточувало кипіння життя.
Скрізь виднілися свіжі сліди рятувальних собак, чути були бадьорі голоси ветеранів, вився сизий дим від ранкового вогнища і відчувалося тепло людських рук, які спільними зусиллями підняли міцні стіни їхнього нового, світлого майбутнього.
І та промерзла земля, яку він колись у відчаї купив за копійки, просто щоб сховатися від жорстокого світу, тепер стала святинею для всіх, хто відчайдушно шукав друге дихання.
Цей древній ліс надійно зберіг їх усіх, а вони, у свою чергу, так само віддано берегли одне одного.
