«Зараз ми поїдемо до нього на допит. Хочу, щоб ви особисто послухали його. Можливо, ви впізнаєте деякі деталі або згадаєте важливі дрібниці». Вони поїхали в закритий слідчий ізолятор, де лежав поранений злочинець. Його помістили в спеціальну посилену камеру під цілодобовим наглядом. Найманцем виявився чоловік близько тридцяти п’яти років, спортивної статури, зі старими шрамами на обличчі й холодними очима.
Він лежав на лікарняному ліжку, підключений до апаратів і крапельниці. Кравцов і Михайло сіли навпроти нього й майор увімкнув портативний диктофон. «Григорій Соболєв, громадянин, 36 років, колишній співробітник приватної охоронної структури “Вега”. Після звільнення ви працювали найманцем. Так?»
Поранений бандит лише криво усміхнувся. «Можна й так сказати. А ви зможете це доказати в суді? До цього дня в мене не було судимостей. За законом я був чистий». Кравцов холодно відповів: «Але тепер у тебе цілий букет звинувачень. Замах на життя важливого свідка Соколова, незаконне володіння зброєю, збройний напад на працівників СБУ».
«Тобі світить років двадцять суворого режиму мінімум. Але ми можемо значно пом’якшити вирок, якщо ти прямо зараз докладно розкажеш нам про свого замовника». Соболєв замислився, потім погодився. «Добре, ваша пропозиція має сенс. Я розповім. Мені дійсно платили за ліквідацію Соколова».
«За цю роботу мені обіцяли мільйон гривень і перевели аванс чотириста тисяч. Замовник зв’язувався анонімно через темний сегмент інтернету, на спеціальних сайтах для найманців. Своє справжнє ім’я не називав, але передав чіткі інструкції через перевіреного посередника. Задача була проста: усунути охотника, який випадково знайшов чужий схрон у лісі».
Кравцов зацікавлено нахилився: «Хто був посередником?» Соболєв вагається, але каже: «Кличка — Сірий. Раніше він був активним членом банди самого Лося. Тепер живе в обласному центрі, робить вигляд чесного бізнесмена».
«Його справжнє ім’я Ігор Савельєв. Саме він особисто передав мені аванс і точні координати місцезнаходження Соколова». Кравцов задоволено занотував. «Савельєв Ігор. Добре, ми його перевіримо. А де зараз замовник — цей Лось?»
Соболєв поранено знизив плечима. «Точно не знаю. Але Сірий пробубонів, що Лось готується виїхати з країни. Хоче забрати залишки грошей і зникнути десь у Південно-Східній Азії. Лось боїться, що спецслужби його викриють, тож планує останню операцію». Почувши це, Михайло не витримав і перервав: «Яку останню операцію?»
Пострілений найманець подивився на нього холодно. «А, то ти той самий везучий Соколов? Той сільський мисливець, що знайшов схрон?» «Так, це я». «Лось тебе дуже ненавидить. Ти йому сильно зіпсував життя. Через тебе зникли сотні мільйонів. Він мріяв забрати ці гроші й жити як король. А ти, простий селянчик, назвав поліцію! Тепер він поклявся, що тебе вб’є. Сірий сказав: якщо ми не впораємось, то Лось приїде і зробить це сам. І здається, він приїде дуже скоро».
Кравцов напружився: «Наскільки скоро?» — «Днів на десять, не більше. Лось екстрено збирає справи за кордоном і збирається приїхати в обласний центр. Він хоче особисто розправитися з Соколовим і забрати залишки з третього тайника». Михайло поблід від жаху: Лось приїде за ним особисто.
Це означало не просто найманців, а професійного вбивцю, колишнього спецназівця і безжального ватажка. Проти такого хижака в мисливця мало шансів. Кравцов різко встав. «Ми відразу арештуємо Савельєва й витремо з нього всю інформацію про плани Лося».
«Плюс розробимо нову операцію. Вам пропонуємо ризиковий план: ви погоджуєтесь стати живою приманкою. Ми таємно повернемо вас в Березівку і пустимо чутку, що захист згорнуто. Лось дізнається і сам прийде за вами в ліс. А ми будемо поруч і візьмемо його з поліцейською операцією. Ви згодні?»
Михайло довго мовчав, розмірковуючи. План небезпечний і може коштувати життя. Але він втомився від ховання й хотів, щоб усе це закінчилося. Рішуче кивнув. «Годен. Тільки забезпечте надійну охорону. Я не хочу стати ще одним трупом у його списку».
Кравцов міцно пожал руку: «Я особисто все забезпечу. Ви будете з групою нашого спецназу, усе секретно і професійно. Лось не пройде».
Наступного дня оперативники СБУ затримали Ігоря Савельєва на території його автосервісу в промзоні. Спецназ вдерся туди рано вранці, коли той відкривав ворота. Савельєв не чинив опору. Його привезли в управління й посадили в допитну кімнату. Кравцов проводив допит особисто. Савельєв, кремезний чоловік близько сорока п’яти років з поголеною головою, сидів напроти й нервово тер руки.
Кравцов мовчки поклав перед ним старе фото Лося. «Савельєв, ми знаємо, що ти працював на нього в лихі дев’яності. Ти був логістом банди “Тайга”. Коли її розгромили, ти відсидів три роки за зберігання. Вийшов по УДО, відкрив автосервіс і жив тихо. Але зв’язки з босом не втратив, так?»
Савельєв мовчав, не бажаючи свідчити. Кравцов із злістю вдарив кулаком по столу. «Не смій мовчати! Соболєв дав на тебе свідчення. Він каже, що ти передавав йому замовлення від Лося. Це організація тяжкого злочину — тобі світить довічне!»
Нерви Савельєва не витримали, і він зламався. «Добре, я скажу все, тільки не підшивайте довічне. Так, Лось живий. Він не загинув у тому бункері у 2005‑му. Він підкинув чуже тіло й сам благополучно втік за кордон».
«Там жив під чужим іменем, займався скотарством і вів легальний бізнес. Але контролював схрони через довірених людей. Я був одним із них. Він телефонував мені раз на півроку і питав, чи все спокійно. Я виїжджав, перевіряв і доповідав».
«Великих тайників було три. Перший — той бункер під фермою, який ви штурмували у 2005‑му — я встиг його спорожнити до вибуху. Другий — той, що знайшов Соколов. Третій досі деінде, глибоко в лісах. Сам Лось нікому не довіряв координат третього схрону».
«Коли Соколов відкрив другий схрон, там спрацювали приховані датчики. Лось одразу зателефонував і в люті наказав знайти і вбити цього мисливця. Я найняв Соболєва, але той провалився. Тепер розлючений Лось їде сам». Кравцов навис над Савельєвим: «Коли він приїде?»
Савельєв налякано знизав плечима. «Точно не знаю. Останній дзвінок від нього був три дні тому: він сказав, що готується виїхати. За моїми підрахунками, днів через десять він буде в області. Більше я нічого не знаю, клянусь».
Кравцов суворо спитав: «Де третій схрон?» «Я не знаю, чесно! Лось нікому таке не довіряв». Зрозумівши, що більше не витиснути, майор вимкнув диктофон. «Савельєв, ти все одно ув’язнений за співучасть. Але якщо допоможеш спіймати Лося, суд послабить вирок. Готовий співпрацювати?»
Савельєв підкорливо кивнув: «Так, буду. Тільки захистіть мене в тюрмі. Якщо Лось дізнається, що я здав його — він уб’є мене». Кравцов із презирством усміхнувся: «Цей Лось сам скоро в клітці, от і не бійся». Того ж вечора майор скликав екстрене оперативне нараду в управлінні.
На ній були присутні полковник Береговий, сам Кравцов, капітани штурмових груп і технічні експерти. Обговорювали сміливий план спецоперації щодо поїмки неуловимого злочинця. Кравцов доповів: «За даними Савельєва, Лось вийде на нашу територію через сім‑десять днів. Його мета — особисто усунути Соколова і забрати активи з третього невідомого схрону».
«Пропоную використати громадянина Соколова як живця. Таємно повернемо його в Березівку і розпустимо чутку, що програма захисту закрита, а охорона знята. Він житиме звичним життям. Лось дізнається і приїде. Ми ж організуємо приховану засаду навколо селища».
«У операції буде задіяно три групи елітного спецназу по десять осіб у кожній. Вони розмістяться в самому селищі й у прилеглому лісі. Додатково — найкращі снайпери на вишках, десятки прихованих камер і дрони з тепловізорами. Як тільки цей хижак з’явиться в зоні видимості — беремо його в щільне кільце». Полковник Береговий подумки потер підборіддя.
«План ризиковий. Не забуваймо, Лось — досвідчений спецназівець, може відчути нашу засідку». Але Кравцов був непохитний: «Саме тому все має бути абсолютно приховано. Наші бійці працюватимуть у штатському, маскуючись під місцевих. Соколов має поводитися дуже природно, щоб Лось нічого не запідозрив».
Полковник схвалив. «Добре, я затверджую план. Майор Кравцов, ви відповідальні за успіх та життя свідка. Інструктуйте Соколова, він має чітко знати, що робити. Зрозуміло?» Після наради Кравцов запросив Михайла в кабінет і обговорив деталі операції.
Михайло уважно слухав і погоджувався. Він розумів, що стане живою принадаю для небезпечного хижака. Але іншого виходу не було. «Готовий», — твердо сказав мисливець. «Добре, завтра вранці веземо вас назад у селище», — відповів майор.
«Там ви повертаєтесь до звичного життя. Можете навіть виходити на полювання, але лише неподалік від селища. Максимум — п’ять кілометрів від околиці, і ні кроку далі. Наші приховані групи завжди будуть поруч і підтримуватимуть зв’язок. На вас надягнемо дуже чутливий жучок, мікрофон і GPS‑маячок. Якщо щось зачепиться — кричіть кодове слово “Береза”. Це сигнал для негайної атаки. Все зрозуміло?» Михайло чітко повторив: «Кодове слово — Береза. Все зрозумів».
Наступного морозного ранку броньована машина привезла Михайла назад в рідну Березівку. Оперативники висадили його просто біля хвіртки будинку й сказали: «Живіть своїм життя і не турбуйтеся, ми завжди поруч». Михайло відчинив звичну двері і зайшов у свій порожній дім. Усе було на місці, затишно й чисто, бо сусідка Ганна час від часу прибирала в його відсутність.
Він розклав небагато речей, налив гарячого чаю і сів біля вікна. Пильно дивився на тиху вулицю, де селище жило своєю звичною, повільною течією. Місцеві діти гралися в сніжки, старики сиділи на лавках і курили, іноді проїжджали старі машини. Але Михайло знав: серед цих звичних людей сховані замасковані бійці СБУ.
На високій водонапірній башті вже, мабуть, сидів снайпер. У лісі за околицею непомітно розташувалася захоплювальна група. Засідка була готова й заведена. Лишалося лише чекати появи Лося. Так у напруженому очікуванні пройшло три дні. Михайло намагався жити, як раніше: ходив у магазин, усміхався сусідам, вечорами дивився телевізор. Кілька разів він навіть виходив на окраїну, ближче до лісу. Там він показово готувався до полювання, демонструючи чистку рушниці й підтверджуючи, що охорони немає…
