Катерина з погрозами заявила, що, якщо не підуть добровільно, вони пустять у хід дорогих адвокатів. Вдова в розпачі звернулася до свекрів, благала їх пощадити онуків. Але свекруха з холодним презирством порадила Ірині йти ночувати до своєї хворої матері в хрущовці і заявила, що весь цей елітний маєток по документах належить їхньому синові.
З цього вона зробила висновок, що після його смерті все перейде до них як прямим спадкоємцям. Вона зловтішалася, мовляв, у них є перевірені канали й інформація підтверджує: покійний нічого не переписував на дружину, тож їй немає на що претендувати.
На справедливе звинувачення, що вони самі відвернулися від Романа в часи бідності, Катерина лише зневажливо відсахнулася й попросила не тиснути на жалість. Вони наполягали, що покійний допомагав чужим, а от рідним — ніколи. Отже вони збираються взяти своє, хоч би якими методами.
Зрозумівши, що сперечатися безглуздо, Ірина раптом заспокоїлася. Глибоко вдихнувши, витерла сльози й дістала з сумочки важливий документ, що вона щойно отримала від нотаріуса.
Вона розгорнула хрусткі сторінки з синіми гербовими печатками і почала вголос читати текст. У міру того як звучали юридичні формулювання, атмосфера в кімнаті змінювалася. Обличчя непроханих гостей витягнулися від шоку й розчарування.
