Дізнавшись про те, що сталося, Іра поспіхом збиралася в зворотну дорогу, відчуваючи, як всередині наростає крижана паніка і неконтрольована тривога. Жінка наспіх ховала свої розкидані речі в об’ємну дорожню сумку, підхопила нічого не розуміючих дітей і почала судомно шукати будь-який доступний попутний транспорт.
Вона лише встигла на бігу крикнути своїй трохи хворій матері, у якої гостювала останній тиждень і активно допомагала по господарству, щоб та зовсім її не чекала.
Чоловік у ту фатальну поїздку з ними не поїхав, пославшись на термінові, що не терплять відкладання, робочі справи та необхідність проконтролювати важливі контракти. Він ніжно обійняв їх на прощання в дверях, твердо пообіцявши обов’язково приєднатися до родини трохи пізніше, щойно владнає всі паперові питання в офісі.
Тепер ці теплі спогади здавалися якоюсь далекою, нереальною ілюзією, що розбилася вдребезги під вагою раптово обрушених на їхню маленьку сім’ю лякаючих, непередбачуваних обставин.
Роман завжди яскраво вирізнявся серед інших своєю неймовірною душевною добротою й приголомшливою щирістю, залишаючись надійною опорою для сім’ї і справжньою душею будь-якої компанії.
Цей дивовижний, світлий чоловік ніколи не нарікав на примхи долі, воліючи усміхнено віддати останнє заради допомоги знайомим і навіть зовсім стороннім людям.
Саме ця його унікальна, рідкісна в наш час риса характеру, наповнена внутрішнім світлом і абсолютним безкорисливістю, і звела їх разом багато років тому за доволі драматичних обставин.
Юна Ірочка тоді шалено квапилася з невідкладними справами, не втрималася на підступному, припорошеному снігом слизькому льоду і з розгону впала на промерзлий тротуар.
Дівчина дуже невдало вдарилася головою об тверду, крижану поверхню і кілька довгих, болісних хвилин просто не могла прийти до тями від пронизливого болю. Світ перед її очима миттєво поплив темними колами, звуки людної вулиці злилися в невиразний гул, а тіло відмовилося коритися найменшим спробам піднятися на ноги.
Незнайомий хлопець миттєво опинився поруч і дбайливо схилився над нею з тривожним запитанням про самопочуття, наполегливо пропонуючи негайно викликати бригаду швидкої допомоги. Вона намагалася щось невиразно, плутано промовити пересохлими губами, а сама безпорадно тонула в його неймовірно ясних, глибоких і дивно красивих очах.
У його уважному погляді читалося стільки щирої участі і глибокого співчуття, що гострий фізичний біль на мить відступив, поступившись відчуттю абсолютного, всепоглинаючого захисту.
Раді спасіння потрапившої в біду зовсім чужої незнайомки цей молодий чоловік без найменших, навіть секундних вагань пропустив надзвичайно важливе для його майбутньої кар’єри співбесіду.
Він категорично не відступив від своїх благородних намірів, поки особисто, дбайливо і міцно під руку не довів постраждалу дівчину аж до дверей її квартири. Ірині тоді стало гірко й образливо до сліз, бо її надзвичайно скромний рятівник навіть не попросив номер телефону перед тим, як квапливо піти в зимовий мороз.
Цілий наступний день вона провела в томливих, безперервних роздумах, раз по разу повертаючись у думках до образу того випадкового перехожого з неймовірно добрим і відзивчивим серцем.
Однак уже наступного, надзвичайно холодного вечора доля, ніби жаліючи її, піднесла зовсім несподіваний, але такий бажаний і романтичний сюрприз. Повертаючись додому по темній, засніженій вулиці, дівчина раптом краєм ока помітила знайомий високий силует, самотньо схилений у густих сутінках біля під’їзду її рідного будинку….
