І тут в Олега здали нерви.
— Який дефект? — крикнув він. — Я тобі сказав: це не дефект, це просто родима пляма. У тебе така на спині й на руці. Чому ти не робив пластичних операцій і не усував ці дефекти?
— Так то на спині й руці, а то на обличчі… — не хотів здаватися батько.
І тут у розмову втрутилася мама Марини:
— У мене є знайомий косметолог. Я поговорю з нею і дізнаюся, що можна зробити.
Марина більше не могла цього терпіти.
— Все, з мене досить. Усім велике спасибі за привітання та подарунки. На цьому знайомство з Кирилом закінчено. Ми зрозуміли, що ви дуже раді його появі. Я втомилася і хочу відпочити. До побачення.
Вона розвернулася, вийшла з кухні й пішла до дитячої. Олег випроводив гостей і прийшов до дружини. Марина, звісно, плакала, сидячи біля ліжечка сина.
— Маришко, ти чого?
— Та не слухай ти їх. Ще подивимося, як вони радітимуть успіхам і досягненням нашого Кирила, — намагався заспокоїти дружину Олег. — Ти знаєш, краще б ми взагалі їх не запрошували і не пускали до дитини. Тільки настрій зіпсували.
Вона нахилилася нижче до ліжечка і тихенько сказала синові:
— Я точно знаю, що ти покажеш усім, який ти розумник. Їм ще буде ніяково за таке ставлення до тебе.
Час минав. Кирило виріс. У п’ятнадцять років він закінчив школу екстерном і вступив до університету. Кирило знав шість іноземних мов, професійно займався плаванням і був призером багатьох спортивних змагань та інтелектуальних вікторин. Батьки були щасливі. Вся рідня спостерігала за досягненнями Кирила, роззявивши рота. Ні діти сестри Марини, ні діти брата Олега не вміли й не знали і десятої частини того, що вмів і знав Кирило.
Але найцікавіше, що родима пляма на лобі хлопчика, яка так напружила всю рідню, так і залишилася крихітною і з віком була практично непомітною під волоссям. Історія Кирила нагадувала казку про гидке каченя, і результат був такий самий. Тепер бабусі та дідусі з обох боків розхвалювали свого єдиного онука і пишалися його успіхами. Батьки Олега — подвійно, бо хлопчик прославляв їхнє прізвище…
Коментування закрито.