Він зрозумів, що їхня вилазка остаточно й безповоротно провалилася. Старий зробив один упевнений крок уперед. Дорожня пилюка тихо заскрипіла під його важкими черевиками.
«Кидайте все на землю», — цілком спокійно скомандував він. Його голос звучав неголосно, але неймовірно твердо й владно. Кремезний чоловік на секунду завмер у нерішучості.
Потім він повільно витягнув тремтячу руку й випустив свою зброю. Метал глухо й приречено вдарився об суху землю. Молодий хлопець теж спробував поворухнутися й щось дістати.
Але старий зупинив його одним лише суворим поглядом. «Не треба робити зайвих рухів», — попередив він. Хлопець миттєво завмер, боячись навіть дихати.
Старий підійшов до них упритул і уважно подивився на обох. Спочатку на кремезного ватажка, потім на молодого хлопця. І потім знову перевів погляд на їхнього лідера.
«Ви приїхали сюди по дуже легку наживу», — констатував він факт. Ніхто з них навіть не спробував йому відповісти. Кремезний чоловік лише дуже важко й загнано дихав.
«Ви думали, що тут живуть тільки беззахисні старі», — спокійно продовжив він. «Що тут нікому постояти за свої домівки». Кремезний спробував жалюгідно й винувато всміхнутися у відповідь.
«Слухай… давай просто мирно домовимося», — прохрипів він. Старий нічого не відповів на цю жалюгідну спробу підкупу. Кремезний важко проковтнув сухий клубок у горлі.
«У нас є великі гроші й хороші зв’язки», — швидко додав бандит. Він нервово кивнув у бік уцілілої чорної машини. «Візьми цю машину, візьми все, що в нас є».
Він говорив усе швидше й швидше, впадаючи в паніку. «Просто відпусти нас піти звідси живими». Старий дивився на нього довго, пронизливо й цілковито мовчки.
Кремезний зрозумів, що його пропозицій явно замало. «Ми зараз же поїдемо й більше ніколи сюди не повернемося!» — заблагав він. Повисла дуже важка й неуютна тиша.
Старий злегка нахилив свою сиву голову. «А якби я не вийшов вам назустріч?» — дуже спокійно запитав він. Ватажок промовчав, бо він чудово знав страшну відповідь.
Старий повільно перевів погляд на сусідні дерев’яні хати. За парканами вже стояли місцеві мешканці й тихо спостерігали за розв’язкою. Вони не втручалися, просто дивилися з надією.
«Що було б тоді з цими людьми?» — повторив своє запитання старий. Кремезний винувато опустив очі в дорожню пилюку. Він чудово знав, що вони планували зробити з цим селом.
Старий ствердно кивнув. «От саме». Він зробив ще один крок уперед, нависаючи над поваленим ворогом.
Молодий поранений хлопець раптом заворушився на землі. Він підвів голову й хрипко, благально промовив: «Будь ласка». Його голос сильно тремтів від пережитого жаху.
«Будь ласка, не треба». Він спробував підняти тремтячу руку. «Я справді не хотів, мене просто змусили поїхати з ними».
Старий уважно подивився на цього хлопця. Він був іще зовсім молодий, а його обличчя було смертельно блідим. У його широко розплющених очах плескався справжній жах.
Хлопець усвідомив, що зараз станеться неминуче й жорстке затримання. «Будь ласка, відпустіть», — знову прошепотів він сухими губами. Старий і далі мовчав.
Кілька довгих секунд він просто дивився на цього пораненого. Потім він повільно перевів свій важкий погляд на кремезного ватажка. Той теж усе зрозумів по його очах.
«Послухай…» — тихо й приречено сказав лідер групи. Але старий уже зробив рішучий крок назад. Він підняв свою зброю, спрямовуючи її в сіре небо.
Усе село застигло в повній і абсолютній тиші. Ніхто з місцевих мешканців не промовив ані слова. Лише вітер і далі ворушив пилюку на розбитій дорозі.
Поранений хлопець знову спробував прошепотіти свої вибачення. Старий подивився на нього дуже довгим і пронизливим поглядом. Потім він тихо, але твердо сказав: «Ми так не домовлялися».
І він натиснув на спуск, зробивши оглушливий постріл просто в повітря. Постріл пролунав коротко, але неймовірно гучно. Поранений від страху остаточно обм’як і залишився лежати нерухомо.
Кремезний ватажок заплющив очі, чекаючи найгіршого. Він більше нічого не говорив і не просив. Старий повільно опустив ствол зброї вниз…
