І якщо один раз заплатити, це вже ніколи не закінчиться. Але сказати цю правду вголос ніхто так і не наважувався. Поступово налякані люди розійшлися по своїх хатах.
Двері знову наглухо зачинилися на всі засуви. Село знову поринуло в дзвінку тишу. Тільки тепер вона була зовсім іншою, дуже важкою й максимально тривожною.
Лише на околиці, біля самого краю густого соснового лісу, життя текло майже так само. Там скромно стояла стара дерев’яна хата з трохи перекошеним парканом. На подвір’ї акуратно лежала велика купа свіжих полін.
Поруч стояла міцна дерев’яна колода для рубання дров. Старий високо підняв сокиру й знову з силою опустив її на поліно. Глухий удар дзвінко рознісся по всьому тихому подвір’ю.
Він працював дуже спокійно, зовсім без жодного поспіху. Кожен його рух був максимально точним і дуже ощадним. Ніби саме тіло пам’ятало цей ритм роботи значно краще, ніж сама людина.
Поліно з гучним хрускотом розкололося надвоє. Старий одразу ж підняв наступну дерев’яну чурку. Сокира знову впевнено піднялася в прохолодне повітря.
Але перш ніж опустити її вниз, він раптом завмер. Десь далеко за околицею коротко й тривожно загавкав сусідський пес. Старий дуже повільно витер жорстку долоню об штанину.
Він уважно подивився в бік порожньої курної дороги. Він уже краєм вуха чув про те, що саме сталося вранці. У маленьких поселеннях будь-які новини розходяться швидше за сильний вітер.
Хтось устиг швидко розповісти про це своєму сусідові. Сусід негайно передав цю новину іншому мешканцеві. А вже за годину про це знали абсолютно всі.
Дві великі машини й вісім кремезних чоловіків. У них було із собою небезпечне спорядження. І ті загрозливі слова, які вони залишили після свого візиту.
Слова про те, що завтра вони неодмінно повернуться. Старий знову високо підняв свою сокиру й опустив її вниз. Дерево гучно тріснуло під важким лезом.
Він методично працював ще кілька хвилин поспіль. Ніби навколо нічого особливого зовсім не відбувалося. Але погляд його став тепер зовсім іншим.
Він став дуже важким і максимально зосередженим. Старий надто добре знав природу таких агресивних людей. І ще краще він знав, чим зазвичай закінчуються подібні нахабні візити.
Старий залишив свою сокиру просто біля колоди. Він дуже повільно й розмірено пішов до своєї хати. Двері тихо й протяжно скрипнули на старих завісах.
Усередині було доволі темно й дуже прохолодно. У повітрі звично пахло старим деревом, тютюном і машинним мастилом. Він пройшов через затишну кімнату й зупинився просто біля стіни.
Там стояла стара, але дуже міцна дерев’яна шафа. Деякий час він просто мовчки дивився на неї. Ніби згадував щось дуже далеке зі свого життя.
Потім він рішуче відчинив скрипучі дерев’яні дверцята. Усередині лежала стара, але міцна брезентова сумка. Старий обережно дістав її й дбайливо поклав на стіл.
Металева блискавка дуже тихо дзенькнула в тиші. Він повільно розгорнув щільну захисну тканину. Метал тьмяно зблиснув у напівтемряві цієї маленької кімнати.
Спочатку він дістав своє старе й перевірене спорядження для самооборони. Пальці дуже впевнено й звично лягли на холодну сталь. Ніби між ними зовсім не минуло так багато довгих років.
Старий ретельно перевірив усі рухомі механізми. Він уважно оглянув кожну важливу деталь. Потім він дуже обережно поклав своє спорядження на стіл.
Слідом з’явилася невелика, але важка коробка з припасами. Потім він дістав ще одну таку саму коробку. Старий працював гранично спокійно, абсолютно без зайвих рухів.
У старій брезентовій сумці залишалося ще дещо дуже важливе. Він нахилився й дістав важкий предмет, дбайливо загорнутий у чисту ганчірку. Тканина повільно розгорнулася в його руках.
Круглий металевий корпус холодно зблиснув у тьмяному світлі з вікна. Це була потужна світлошумова шашка. Потім з’явилася ще одна така сама.
І потім ще одна. Старий дуже обережно й послідовно виклав їх на рівний стіл. Він зовсім нікуди не квапився в цю мить…
