Рухаючись крізь дим, він нейтралізував одного бандита за одним. Вони не могли йому чинити опору, перебуваючи в стані глибокого шоку. Буквально за кілька хвилин уся грізна банда була повністю придушена.
Коли білий дим почав нарешті розсіюватися над дорогою. На ногах залишився стояти тільки один-єдиний чоловік. Це був сам ватажок банди — Боров.
Він важко дихав, притулившись до капота своєї дорогої машини. На його обличчі більше не було ані краплі колишньої зверхності. Він із жахом дивився на старого, який повільно виходив із диму, що розсіювався.
Кілька секунд вони знову стояли й дивилися один на одного. Тільки тепер ситуація докорінно змінилася. Боров хрипко промовив: «Ти просто божевільний старий!»
Його голос сильно тремтів, він більше не був господарем становища. Старий підійшов до нього майже впритул. У його руках не було зброї, але його погляд був страшніший за пістолет.
«Ти розумієш, що тобі тепер кінець?» — спробував погрожувати Боров. Але ці погрози звучали дуже жалюгідно й зовсім непереконливо. Старий зупинився за два кроки від поваленого ватажка.
Він подивився на нього довгим, пронизливим і дуже важким поглядом. Боров повільно опустив руки, визнаючи свою повну поразку. «Якби ти працював на мене…» — пробурмотів він у відчаї.
«Ти міг би стати дуже багатою людиною в місті». Старий повільно й заперечно похитав головою. «Мені цілком досить цього тихого місця, це мій дім».
Він злегка повернув голову в бік сплячого села. Темні хати, старі паркани й цей тихий ліс. Боров подивився туди ж, а потім знову на старого.
«І ти готовий померти заради цього клаптя землі?» — важко видихнув Боров. Старий цілком спокійно кивнув: «Так, я готовий». Боров опустив голову: «Тоді давай, закінчуй це все».
Старий просто зробив крок уперед і заломив йому руки за спину. Затримання ватажка минуло без жодного пострілу й кровопролиття. Після цього на вулиці знову стало неймовірно тихо.
Старий зв’язав ватажка й залишив його сидіти біля машини. Фари все ще освітлювали курну дорогу й знешкоджених бандитів. Над темним лісом уже починав підніматися блідий ранковий світанок.
Десь за хатами голосно закукурікав перший півень, сповіщаючи про початок нового дня. Старий подивився на дорогу, потім на рятівний ліс. Потім він повернувся й повільно пішов назад до своєї хати.
Бо іноді навіть найтихіше село повинне вміти захищати себе. І іноді для цього цілком достатньо волі однієї сміливої людини. Сила справжньої людини криється не в її зброї, а в її міцному характері.
Людина, яка щиро не боїться захищати свій дім, може зупинити будь-яке зло. Головне — ніколи не боятися твердо стояти за те, що ти вважаєш правильним.
