Старий стояв цілком нерухомо в тіні свого двору. Він навмисне не вмикав світло на ґанку. Лише тьмяне місячне сяйво освітлювало його старий паркан.
Машини зупинилися майже на тому самому місці, що й уранці. Потужні двигуни одночасно замовкли. Важкі дверцята відчинилися, і з салонів почали виходити люди.
Їх було значно більше, ніж під час ранкового візиту. Чоловік десять, а може, й більше. Багато хто з них уже тримав у руках приготовану зброю.
Вони стояли поруч із машинами, уважно оглядаючи спляче село. З останньої дорогої машини вийшов чоловік, який явно був тут головним. Він не був ані найвищим, ані найсильнішим на вигляд.
Але всі інші бандити трималися шанобливо позаду нього. Він був тією самою людиною, заради якої всі вони сюди приїхали. Його звали Боров, і він був дуже небезпечний.
Він деякий час стояв біля своєї машини, зверхньо розглядаючи дорогу. Потім він дуже повільно й вальяжно пішов просто вперед. Його кроки були впевненими кроками господаря життя.
Старий уважно дивився на нього з рятівної темряви. Боров зупинився просто посеред курної дороги. Він підвів голову й одразу помітив темний силует біля хвіртки.
Кілька довгих секунд вони просто мовчки дивилися один на одного. Потім Боров злобно й зневажливо всміхнувся. «Значить, це ти тут у нас такий сміливий», — сказав він.
Його голос був негучним, але дуже владним. Старий зовсім нічого не відповів на цю репліку. Боров зробив іще кілька кроків у напрямку паркану.
Тепер світло автомобільних фар яскраво освітлювало його обличчя. У нього були цілком холодні очі й лінива, зневажлива усмішка. «Вісім моїх найкращих людей», — повільно процідив він.
Він говорив так, ніби просто перелічував нудні цифри. «І дві мої розбиті машини». Він зупинився за кілька десятків кроків від хвіртки.
«Дуже дорого обійшовся мені цей ваш сільський бунт». Старий і далі зберігав цілковите мовчання. Боров злегка й зверхньо нахилив голову.
«Я чув, ти їх чесно попередив перед тим, як напасти». Старий нарешті порушив мовчання й відповів: «Попередив». Боров знову коротко всміхнувся.
«А ти й справді сміливий, раз досі не втік». Він обернувся до своїх озброєних до зубів людей. «Бачите? Усього один старий дід на все село».
Кілька людей із його свити тихо й улесливо розсміялися. Але Боров владно підняв руку, і сміх миттєво стих. Він знову подивився просто на незворушного старого.
«Ти взагалі розумієш, що ти сьогодні накоїв?» «Чудово розумію», — пролунав дуже спокійний відгук. Боров кілька секунд здивовано мовчав.
Потім він із цікавістю запитав: «І ти все одно стоїш тут і чекаєш нас?» Старий просто кивнув: «Я тут живу, це мій дім». Боров зневажливо подивився на спляче село.
Темні хати, зачинені віконниці, люди, що сховалися в жаху. Він знову перевів свій холодний погляд на старого. «Знаєш, що зазвичай буває з тими, хто заважає моєму бізнесу?»..
