Старий дуже повільно й м’яко похитав головою. «Я просто зробив те, що треба було зробити в цій ситуації». Ніхто з присутніх навіть не намагався з цим сперечатися.
Усі вони це чудово й виразно розуміли. Інший чоловік дуже обережно поцікавився: «А що будемо робити з поліцією?» Старий злегка знизав своїми широкими плечима.
«Вони неодмінно приїдуть», — дуже впевнено відповів він. Він подивився в бік порожньої дороги. «Трохи пізніше, але приїдуть».
Кілька людей тихо й гірко всміхнулися у відповідь. Вони чудово знали, як це зазвичай буває в їхніх краях. Іноді офіційна допомога приходить надто пізно.
А іноді її взагалі не буває, і сподіватися немає на кого. І тоді простим людям доводиться захищати свої домівки самотужки. Старий повільно підвівся з дерев’яної сходинки.
Він узяв свою зброю й заніс її назад до хати. За хвилину він повернувся вже зовсім без неї. Тепер він знову виглядав як найзвичайніший літній селянин.
«Їхні розбиті машини треба терміново прибрати з проїжджої частини». «Зробимо», — відразу ж охоче озвалися сусіди. Чоловіки перезирнулися, зрадівши простому й зрозумілому завданню.
Фізична праця завжди чудово допомагала впоратися з накопиченою напругою. «Зараз усе приберемо, як слід», — сказав один із них. Вони дружно попрямували до місця події.
Хтось швидко приніс із гаража міцний сталевий трос. Хтось завів і підвів свій старий, але потужний трактор. Поступово нормальне життя почало повертатися в це село.
Але цього дня їхнє поселення вже ніколи не буде колишнім. Місцеві люди тепер твердо засвоїли одну дуже важливу річ. Іноді зовнішня тиша приховує справжніх і дуже досвідчених захисників.
І іноді старий сусід із простою сокирою — це не просто пенсіонер. Це людина, яка готова будь-якої миті стати на захист своєї землі. І вона все ще здатна зробити це неймовірно ефективно.
Старий стояв біля свого паркану й мовчки спостерігав за роботою. Потім він неспішно дістав із кишені зім’яту сигарету. Черконув сірником і глибоко затягнувся.
Зробив дуже повільну й задумливу затяжку. Сизий дим піднявся вгору, розчиняючись у прохолодному ранковому повітрі. Десь удалині знову голосно закричала ворона.
Старий тихо видихнув дим і викинув недопалок. А потім, ніби нічого особливого не сталося, знову взяв свою сокиру. Він підійшов до колоди й продовжив рубати дрова.
Життя в цьому тихому селі тривало своєю чергою. До полудня курна дорога була вже повністю розчищена від сміття. Чоловіки обережно відтягли пошкоджені машини на широке узбіччя.
Трактор повільно й натужно потягнув першу машину з розірваним колесом. Другу вони відкотили вручну, навалившись усім миром. Уламки скла голосно хрустіли під їхніми важкими чобітьми.
Затриманих порушників посадили в ряд і накрили брезентовим навісом від палючого сонця. Ніхто з місцевих більше не говорив зайвих слів. Уся робота йшла гранично мовчки й дуже зосереджено.
Люди розуміли, що зробили те, що мали зробити. Але вони все одно відчували тягар того, що сталося. У таких маленьких поселеннях подібні речі ніколи не минають безслідно.
Коли все було повністю закінчено, дорога знову стала цілком вільною. Лише темні масляні плями на пилюці нагадували про ранковий бій. Старий усе так само стояв біля своєї колоди й рубав дрова.
Його важка сокира піднімалася й опускалася неймовірно рівно. Вона ніби задавала спокійний робочий ритм усьому його подвір’ю. Черговий сильний удар, потім іще один.
Чергове товсте поліно з хрускотом розкололося навпіл. Він працював цілком спокійно, ніби весь цей день був найзвичайнісіньким. Але іноді він усе ж підводив свій погляд на дорогу…
