Він спробував заспокоїтися й проаналізувати ситуацію. Добре, Оксана переказала гроші на інший рахунок, але ж це спільні сімейні гроші, заощадження. Нехай більша частина — її зарплата, але він теж вносив свою частку, отже, має право вимагати половину.
Ігор дістав телефон і набрав номер свого приятеля Сергія, який працював юристом. «Сірий, привіт, слухай, мені потрібна консультація, термінова». «Ігорчику, здоров!» — бадьоро озвався Сергій. — «Яка консультація, по роботі?»
«Ні, сімейна. Якщо дружина переказала всі гроші зі спільного рахунку на свій особистий, я можу вимагати їх повернути?» Сергій присвиснув: «Ого, серйозні проблеми, я бачу, а ви в шлюбі?»
«Так». «І рахунок на кого оформлений?» «На неї», — неохоче зізнався Ігор.
«Тоді, друже, формально вона має повне право розпоряджатися коштами на своєму рахунку, навіть якщо туди надходили ваші спільні доходи. Інша річ, якщо дійде до розлучення, тоді при поділі майна можна буде доводити, що гроші спільні, вимагати частку. Але це довго, муторно й не факт, що вийде».
«Тобто я зараз нічого не можу зробити?» «Ну, можеш спробувати домовитися з нею по-людськи, пояснити, що гроші спільні, що недобре так чинити», — Сергій явно добирав слова, намагаючись не образити друга. «Слухай, а що взагалі сталося, ви посварилися?»
«Не твоя справа», — різко кинув Ігор. — «Дякую за консультацію». І відключився. Домовитися по-людськи — ще б пак, після того, як він учора заявив їй, що тепер кожен сам за себе, після того, як забрав картку.
Оксана навряд чи налаштована на переговори. Ігор підвівся й пройшовся кімнатою. Шлунок гидко стискався від голоду: він із ранку нічого не їв, збирався перекусити після супермаркету.
У холодильнику знайшлися залишки вчорашньої вечері: шматок сиру й пара яєць. Ігор машинально зробив собі яєчню, але їсти перехотілося після першого ж шматка. Він сів за стіл, дивлячись у вікно: на вулиці проїхав автобус, пройшла мама з візочком, пробіг собака.
Звичайне життя тривало, а в нього всередині все руйнувалося. Телефон знову задзвонив, і цього разу номер був незнайомий. Ігор відповів із осторогою: «Так?»
«Ігорю Петровичу?» — пролунав приємний жіночий голос. — «Це банк “Капітал”, у вас є хвилинка?» «Кажіть», — буркнув Ігор. «Ми телефонуємо щодо вашого рахунку номер…» — вона продиктувала номер.
«У вас сьогодні було кілька невдалих спроб оплати. Ви в курсі ситуації?» «У курсі, — Ігор відчув, як знову закипає злість, — проблему вирішують».
«Розумію, також хотіла вас попередити, що на вашому рахунку номер… — вона назвала номер спільного з Оксаною рахунку, — три дні тому було здійснено переказ усієї суми. Ми зобов’язані повідомляти клієнтів про великі транзакції. Якщо переказ був несанкціонованим, ви можете звернутися до відділення банку із заявою».
«Переказ був санкціонованим», — перебив Ігор. — «Дякую за інформацію». Він кинув слухавку й зло жбурнув телефон на диван: навіть банк вирішив познущатися, зателефонувавши з попередженням. Хоча який сенс дзвонити зараз, коли гроші вже три дні як зникли.
Три дні тому — отже, Оксана планувала це заздалегідь. Це не спонтанне рішення, не емоційна реакція на його слова. Вона спокійно, розважливо переказала гроші, відкрила новий рахунок і чекала, коли він сам залізе в цю пастку.
Ігор відчув, як до люті домішується щось інше: повага, ні, радше страх. Він не впізнавав свою дружину: та Оксана, з якою він прожив шістнадцять років, була м’якою, поступливою, передбачуваною. Ця ж, нова, виявилася здатною на такий холодний, продуманий удар.
Що ще вона задумала? Розлучення, поділ майна? Квартира ж теж на ній, це була спадщина від її бабусі, яку вони вклали в початковий внесок.
Формально Ігор мав право на частку, але доводити доведеться через суд, а це час, нерви, гроші на адвокатів. Господи, як усе складно. Він думав, буде просто: поставить Оксану на місце, покаже, що він чоловік, що він головний.
Потім спокійно скаже, що хоче розлучення, вони домовляться по-людськи, поділять усе справедливо, і він піде до Юлі. Почне нове життя з молодою, красивою жінкою, яка його боготворить, яка не дорікає кар’єрою й зарплатою. А вийшло інакше: Оксана перехопила ініціативу, і тепер Ігор опинився в ролі того, хто програв.
Він підвівся й пройшов до спальні. Відчинив шафу, де на його половині висів одяг, дістав спортивну сумку й почав складати речі:
