Поліна залишилася сидіти на кухні. Вона спокійно ввімкнула чайник. Вода зашуміла, наповнюючи кімнату затишним домашнім звуком.
Із сходового майданчика почали долинати дуже гучні, повчальні звуки бурхливої сварки. Грозний голос Римми Едуардівни струшував стіни під’їзду, не залишаючи Денисові шансів на виправдання. Віолетта вносила свою лепту, їдко коментуючи кожен проступок брата.
Родички явно увійшли у смак. — Ай, мамо, ну навіщо так кричати на весь будинок? — скиглив Денис, намагаючись заспокоїти жінок. — Я тобі дам маркетинг, жлобино ти безсоромна! — гулко басив голос свекрухи на весь проліт.
Луна розносила її слова по всіх поверхах. — Ти ганьбиш прізвище, перед дружиною осоромився, а нас узагалі за дуреп виставив! — Ай, Віто, ти-то куди з нотаціями лізеш? — огризався чоловік.
Зовиця не залишилася в боргу. — Це тобі за бензин, який ми до вас викатали! — верещала вона. — Запросив він, банкет пообіцяв!
Поліна насипала в горнятко ароматний зелений чай. Залила окропом. Спостерігала, як чаїнки повільно й красиво розгортаються в гарячій воді.
У під’їзді тривала виховна робота. Денис уже не сперечався, він лише жалібно виправдовувався, переміщаючись, судячи зі звуків шаркаючих підошов, усе ближче до прольоту першого поверху. Римма Едуардівна читала лекцію про те, хто в домі має бути чоловіком, а хто — шматком ганьби.
Віолетта додавала до розмови нові вагомі словесні аргументи. За п’ять хвилин двері до квартири різко відчинилися. На порозі стояли Римма й Віта, важко дихаючи, з явним виразом глибокого морального задоволення на обличчях.
— Ми поїхали, — кинула свекруха, поправляючи шубу, що збилася набік. — Робити тут нічого. А цей економіст нехай на сходах посидить, подумає над своєю поведінкою…
