Поліна відклала червону ручку, зчепила пальці в замок і подивилася на чоловіка. — Денисе, у нас суворий бюджет, капітал. Сосиски я купувала за свої гроші для дитини, на сніданок.
Твоя полиця у твоєму повному розпорядженні. — Ти знущаєшся? Я рідний чоловік, я їсти хочу!
Обурення на його обличчі розцвіло червоними плямами. — А я рідна дружина, яка хотіла подарунок на день народження, — парирувала вона з крижаним спокоєм. — Ти прийняв концепцію економії, я її підтримала.
У чому проблема? У тебе на полиці лежать шпроти й огірки. Чудова вечеря для добувача.
Денис відкрив рота, щоб видати якусь вагому тираду про жіночу підступність, але осікся. Поліна дивилася на нього не з образою, а з академічним інтересом біолога, який спостерігає за лабораторною мишею в лабіринті. Він зі злістю смикнув дверцята шафки, дістав банку шпротів і взявся люто розкривати її консервним ножем.
Олія бризнула на стільницю. До кінця другого тижня друга полиця холодильника нагадувала постапокаліптичну пустку. Там лежав самотній шматок засохлого сиру, два яйця й половина лимона, вкрита сірою пліснявою забуття.
Ліміт Дениса випарувався в нуль. Він намагався хитрувати, намагався підкрадати печиво з буфета, але Поліна переклала всі солодощі в глибоку шухляду з дитячим замком. Уранці, напередодні дня народження, Поліна прокинулася від того, що чоловік голосно грюкнув вхідними дверима.
Пішов на роботу: ні квітів, ні листівки, ні навіть банального привітання крізь зуби. Вона потягнулася на простирадлах, дивлячись у сірий стелю. У грудях не було звичної тяжкості від розчарування.
Там розливалося передчуття. Вона встала, приготувала Сені чудові сирники з ваніллю та полуничним джемом. Вони вдвох поснідали, сміючись із того, як син вимазав носа в цукровій пудрі.
— З днем народження, матусю! Сеня простягнув їй кривуватий, але до болю зворушливий малюнок, де вони втрьох стояли біля непропорційно великого будинку. Самого Дениса на малюнку майже не було видно за зеленою плямою, що зображала кущ.
— Дякую, мій хороший! Поліна пригорнула до себе маківку сина, що пахла молоком і сном. Увечері вона не стала влаштовувати жодних кулінарних подвигів.
Свято було тільки її. Жодних триповерхових салатів, жодного запеченого м’яса по-французьки з сирною скоринкою. Вона замовила дві порції улюблених ролів собі й синові та купила невеликий, але непристойно дорогий бенто-торт із шоколадно-вишневою начинкою.
О пів на сьому вечора в замковій шпарині повернувся ключ. Денис ввалився до передпокою, шумно відсапуючись. Він стягнув черевики, кинув портфель на пуф і бадьорим кроком попрямував на кухню, на ходу розпускаючи вузол краватки.
Він завжди приходив із роботи голодним, а сьогодні, в день, який за всіма календарними традиціями передбачав накриту поляну, його шлунок заздалегідь виконував симфонію очікування. Він ступив на кухню. Стіл був незаймано чистий…
