До побачення. — Щасливо залишатися, — Віолетта смикнула спідницю й першою ступила до ліфта. Двері зачинилися.
Минуло ще хвилин десять. Поліна встигла допити чай, коли замок нерішуче заскреготів. До передпокою боком протиснувся Денис.
Краватка збилася на спину. Волосся стирчало сторч, а обличчя палало червоним кольором від пережитого приниження. Він сутулився, ховав очі й узагалі намагався займати в просторі якомога менше місця.
Він пройшов повз кухню, навіть не повернув голови в її бік. Мовчки зник у ванній, зачинивши за собою двері на клямку. Звідти почувся шум води, що бігла: Денис змивав сліди свого управлінського краху.
Поліна усміхнулася. Вона прибрала два пухкі конверти від родичок чоловіка до кишені кардигана. Грошей там було більш ніж достатньо, щоб купити собі ті самі золоті сережки, на які вона задивлялася останні пів року.
Вона відрізала собі ще один апетитний шматок вишневого бенто-торта, підчепила солодку начинку виделкою й зі щирою насолодою відправила до рота. З днем народження мене, подумала вона. Це було справді чудове свято.
