— Олег таке казав?
— А то ні! — Галина Петрівна переможно всміхнулася, побачивши, що влучила в болюче. — Каже: «Приходжу додому, а там дружина втомлена, зла. Поговорити нема про що, тільки про гроші та кредити». Нудно йому з тобою, Марино. Нудно й тоскно. Дивись, піде він. І залишишся ти сама зі своєю кар’єрою та іпотекою. Кому ти будеш потрібна в тридцять років, розлученка з причепом із боргів?
У цей момент на кухню зазирнув Олег.
— Мам, там дядько Вітя приїхав. Просить ворота відчинити ширше. Він на джипі.
— Ой, біжу, біжу! — Галина Петрівна миттю змінилася. Обличчя розпливлося в нудотно-солодкій усмішці. — Вітенька приїхав! Оце людина, оце чоловік. Не те що деякі.
Вона вискочила з кухні, кинувши на Марину принизливий погляд. Олег залишився стояти у дверях, переминаючись із ноги на ногу.
— Ти чого така бліда? — спитав він, помітивши стан дружини. — Мама щось сказала?
Марина повільно поклала товкачку на стіл і повернулася до чоловіка.
— Олеже, ти справді обговорюєш мене з матір’ю? Кажеш, що я товста, нудна і що тобі зі мною тоскно?
Олег почервонів, очі забігали.
— Ти що вигадуєш? Я такого не казав. Ну, може, якось раз сказав, що ти багато працюєш і втомлюєшся. А мама… Вона, мабуть, просто неправильно зрозуміла, або хотіла тебе, ну, мотивувати, щоб ти більше відпочивала.
— Мотивувати? — Марина ступила до нього. — Вона сказала, що ти жалієшся, ніби я «обабилася». Це твої слова.
— Марин, ну годі! — Олег роздратовано змахнув руками. — У мами день народження, гості збираються. А ти мені тут допити влаштовуєш через якусь дурницю. Ну, ляпнула вона зайве. Вона ж літня людина, не бери близько до серця. Давай, неси картоплю. Уже за стіл пора.
Він розвернувся й пішов, залишивши Марину з киплячою всередині образою. Він не став заперечувати, що скаржився, він просто спробував звалити все на вік мами. Отже, ці розмови справді були. За її спиною, поки вона заробляла гроші на їхнє «гарне життя», чоловік поливав її брудом разом зі своєю матусею.
Марина взяла важку каструлю. Руки тремтіли. Їй захотілося жбурнути це пюре просто на підлогу, сісти в машину й поїхати. Але звичка тримати обличчя й не влаштовувати сцен, прищеплена суворим вихованням, знову спрацювала. «Ні, я не доставлю їй такого задоволення, — подумала вона. — Я витримаю цей вечір. А вдома ми з Олегом поговоримо. Серйозно поговоримо».
Вона вийшла до вітальні. Стіл був накритий буквою «П», ломився від їжі. Гості — строкатий натовп родичів і друзів свекрухи — вже розсаджувалися, шумно перемовляючись.
— О, а ось і наша трудівниця! — голосно проголосила тітка Люба, вказуючи на Марину з каструлею. — Картопельку принесла. Давай-но сюди. У центр став.
Марина поставила каструлю на підставку. Галина Петрівна вже сиділа на чолі столу, мов королева на троні. Поруч із нею, праворуч, сидів Олег. Місце біля нього було зайняте якоюсь незнайомою дівчиною в яскраво-червоній сукні.
— Марино, а ти сідай он там, скраю, — недбало махнула рукою свекруха, вказуючи на стілець біля самого виходу поруч із дверима. — Там тобі зручніше буде на кухню бігати, подавати-приносити.
— А чому моє місце біля чоловіка зайняте? — голосно спитала Марина, дивлячись просто на свекруху.
У кімнаті повисла тиша. Дівчина в червоному ніяково опустила очі.
— Це Світочка, донька моєї подруги, — солодким голосом проспівала Галина Петрівна. — Вона давно Олега не бачила. Їм є про що поговорити. Дитинство згадати. А ти, Марино, не будь егоїсткою. Олег хоч відпочине, поспілкується з приємною людиною. Ти ж йому вдома набридла зі своїми звітами.
Олег сидів, уткнувшись у тарілку, і робив вигляд, що вивчає візерунок на скатертині. Він не зробив ані найменшої спроби пересадити дівчину чи захистити дружину. Марина відчула, як по спині пробіг холодок. Це було вже не просто хамство. Це була відкрита демонстрація зневаги. Свекруха навмисно відсадила її, як прислугу, і посадила поруч із сином молоду дівку.
— Добре, — тихо сказала Марина.
Вона пройшла до вказаного місця біля дверей і сіла. Стілець був жорсткий і незручний. Протяг від дверей холодив ноги, але Марина цього не помічала. Вона дивилася на чоловіка, який весело сміявся з жарту дівчини в червоному, і розуміла: сьогодні Рубікон буде перейдено. У цей момент Галина Петрівна нахилилася до тітки Люби й гучним шепотом, який чули всі за найближчим краєм столу, промовила:
— Бачиш, яка вона. Навіть спасибі не сказала, що я їй місце виділила. Горда. Нічого, життя обламає. Скоро вона зрозуміє, хто в цьому домі господар, а хто так… Приживалка.
Марина стиснула виделку так, що побіліли кісточки пальців.
Застілля набирало обертів. Дзвеніли келихи, тости ставали дедалі довшими й пафоснішими. Марина сиділа на своєму місці на задвірках і механічно жувала салат, смаку якого не відчувала. Вона була ніби відділена від загальних веселощів невидимою стіною. Ніхто з родичів чоловіка не намагався заговорити з нею, ніби її тут і не було. Олег, навпаки, був у центрі уваги. Він розчервонівся, багато жартував, підливав вино Світочці й активно догоджав матері. Галина Петрівна сяяла, приймаючи привітання й подарунки.
— А тепер давайте вип’ємо за мого сина! — проголосила вона, підводячись із келихом. — За мого Олежку. Якби не він, я б цей ювілей не потягнула. Це він — моє золото. Оплатив увесь стіл. Він купив продукти, він замовив м’ясо. Справжня опора матері! Не те що деякі, копійку затиснуть рідній матері.
Гості схвально загуділи: «Молодець, Олег!», «Гарного сина виховала, Галю!», «Пощастило дружині з таким чоловіком!».
Марина ледь не вдавилася водою. Олег оплатив стіл? З яких грошей? Його зарплати ледь вистачало на бензин і обіди, усі основні витрати сім’ї лежали на її плечах. У них був спільний рахунок, але карткою користувався здебільшого Олег, бо Марина вічно була зайнята. Вона рідко перевіряла детальні виписки, довіряючи чоловікові.
Вона непомітно дістала телефон під столом і відкрила банківський застосунок. Пальці швидко набрали код. Історія операцій. Погляд зачепився за транзакцію триденної давнини. Зняття готівки. 50 тисяч. І ще один переказ учора. 20 тисяч. На картку Галини Петрівни з приміткою «на продукти до свята».
70 тисяч. 70 тисяч із тих грошей, які Марина відкладала на дострокове погашення іпотеки. Вони домовлялися, що ці кошти недоторканні. В очах потемніло. Він украв у сім’ї 70 тисяч, щоб пустити пил в очі гостям і дозволити матері хвалитися багатим сином! При цьому сам масажер за 40 тисяч теж оплатила Марина зі своєї особистої картки. Разом понад 100 тисяч на ювілей свекрухи, яка навіть не спромоглася посадити її за стіл по-людськи.
Марина підвела очі. Олег саме цокався з матір’ю, його обличчя лисніло від самовдоволення. Він почувався героєм. Він, дрібний менеджер із зарплатою 35 тисяч, грав роль щедрого пана за рахунок дружини.
Її телефон пискнув. Прийшло повідомлення від банку про списання щомісячного платежу за кредитом на машину. Грошей на основному рахунку залишилося критично мало. Марина зрозуміла, що цього місяця їй доведеться брати підробіток, щоб закрити діру, пробиту щедрістю чоловіка.
— Олеже, — Марина неголосно покликала чоловіка через стіл, коли шум трохи вщух. — Можна тебе на хвилину?
Олег зробив вигляд, що не чує, захоплено розповідаючи Світочці якийсь анекдот.
— Олеже! — трохи голосніше повторила вона.
Галина Петрівна невдоволено насупилася:
— Марино, чого ти кричиш?
