Михайло миттєво зблід, різко відсахнувся від супутниці й рвонув до дружини. А вона в сльозах кинулася тікати від нього геть. Прибігла назад до перукарні, а захеканий чоловік увірвався слідом.
Він намагався щось збивано пояснити й якось безглуздо виправдатися. Мовляв, вона зовсім не так усе зрозуміла і це помилка. А як іще зрозуміти, коли він просто на очах законної дружини цілував іншу?
— Усе, розлучення! — у цілковитому відчаї крикнула Анна на весь зал. Михайло якось жалюгідно знітився, щось тихо пробурмотів, а потім поспішно пішов із перукарні під загальний осуд жіночих поглядів. А потім засмучену Аню всі колеги по роботі намагалися заспокоїти.
Вона ридала навзрид і ніяк не могла вгамувати гіркі сльози образи. І от тоді та сама умудрена Тамара сказала їй мудрі слова. — Аню, не рубай з плеча, ти тут про розлучення кричала, то це дарма.
У тебе маленька донька росте, і їй рідний батько дуже потрібен. От у інших дітей тати є, а в неї через гордість не буде. А чоловік — він і є чоловік, вони всі за природою такі.
Мій, думаєш, у молодості не гуляв? Гуляв ще й як, і зараз пень старий уже під шістдесят, а все на молодих дівок витріщається. Ти просто перетерпи цей біль, і все обов’язково налагодиться.
— Тамаро Андріївно, але як із цією зрадою далі жити? — зі сльозами на очах промовила Анна. — Мовчки, — дуже тихо відповіла колега й відвернулася до вікна. Того важкого дня Анну відпустили раніше з роботи.
Вона повернулася в порожню квартиру, уже все твердо вирішивши для себе. Слова Тамари Андріївни на той момент вона всерйоз зовсім не сприймала. Михайло вже був удома, а з кухні долинав апетитний аромат чогось печеного.
Чоловік несміливо визирнув у коридор і винувато промовив свою заготовлену фразу. — Люба, а я от тут вирішив приготувати твою улюблену курочку з картоплею. Аня й слова не встигла у відповідь вимовити, як із кімнати з радісним криком вибігла Полінка.
Дівчинка зраділа, що матуся прийшла, і кинулася її міцно обіймати. — Я доньку сьогодні раніше з садочка забрав, — поспішив улесливо додати Михайло. Анна, яка вже внутрішньо була готова до грандіозного скандалу, сильно розгубилася.
Як при маленькій і вразливій дитині з’ясовувати дорослі стосунки? Вона жодного слова винуватому чоловікові не сказала. Пройшла до доньки в дитячу кімнату й гралася з нею, хоча думки були зайняті зовсім іншим.
Після цього Михайло покликав їх до святково накритого столу. Він справді дуже добре підготувався до зустрічі дружини. На столі, крім гарячої печені, стояли сік, вино, фрукти й гарний букет квітів.
Останній він зніяковіло й несміливо простягнув Ані. Квіти вона машинально взяла й зовсім байдуже поклала на підвіконня. Михайло сам мовчки поставив їх у воду, а потім почалося гнітюче мовчазне застілля.
Поївши, донька швидко побігла до себе в кімнату гратися. А вони так і сиділи вдвох, не промовивши жодного слова. — Аню, я хочу все тобі пояснити, — нарешті обережно порушив тишу Михайло.
— Що саме пояснити? Свою підлу зраду? — зі злістю й образою відповіла Анна.
— Та не було ніякої зради, я клянуся! Просто це Світлана, вона молода медсестра з сусідньої дільниці й давно до мене клинці підбиває. Вона ж прекрасно знає, що я давно й щасливо одружений.
— Вона спеціально все це підлаштувала, — квапливо й збивано заговорив Михайло. — Дізналася, в якій ти перукарні працюєш, і спеціально туди пішла стригтися. А я їй просто мав подзвонити суто по роботі.
— Саме по роботі ти в неї в особистому телефоні записаний як «Коханий»? І поцілував ти її на вулиці виключно з професійних міркувань? — примружившись, крижаним тоном спитала Анна.
— Та не було того поцілунку, — густо почервонів і знітився Михайло. — Я все бачила на власні очі! — підвищила голос Анна й зірвалася на крик.
Усе, скінчилося її ангельське жіноче терпіння, наче стару дамбу прорвало. Вона голосно кричала на чоловіка, звинувачувала його в брехні й гірко плакала. Михайло в паніці ламав руки й клявся здоров’ям, що все це жахливе непорозуміння.
Потім, щоправда, він необережно обмовився, що більше такого ніколи не повториться. — Ах, значить, не повториться! — гнівно й з надривом вигукнула Анна.
— Так, ти абсолютно правий, не повториться, бо я з тобою негайно розлучаюся! Усе, геть звідси! Іди з моєї квартири негайно!
— Аню, благаю, не гарячкуй, у нас же спільна донька, — жалюгідно пробурмотів Михайло. — Я сама її прекрасно виховаю без такого батька. А ти більше не смій показуватися їй на очі ніколи.
— Збирай свої манатки й забирайся геть. І тут на кухню вбігла смертельно налякана криками Полінка. Їй тоді було близько п’яти років, і вона дуже злякалася.
Малеча, вочевидь, прекрасно зрозуміла, що мама назавжди проганяє тата з дому. Дівчинка закричала й дуже голосно заплакала від страху. — Я не хочу, щоб тато йшов! — крізь сльози вигукувала вона.
Анна кинулася до неї й намагалася якнайшвидше її заспокоїти. Михайло поривався теж підійти, але Аня його категорично не підпускала до доньки. А потім сталося по-справжньому страшне: у Полінки раптом почалися сильні судоми.
І тут уже Анна не на жарт перелякалася за життя дитини. Михайло рішуче й професійно забрав дитину в неї з рук. Щось там швидко зробив по медичній частині й терміново викликав швидку допомогу.
Поліну того ж вечора швидкою відвезли до міської лікарні. Аня з нею кілька тривожних днів пробула в стаціонарі. Після обстеження лікарі їм сказали, що все сталося виключно на тлі сильного нервового стресу.
І найголовніше напуття — більше ніколи не провокувати дитину. Інакше в дівчинки можуть бути дуже серйозні наслідки для здоров’я. І от тоді Анна остаточно зрозуміла, що просто не має жодного морального права на особисті образи.
Так, вона переступить через себе й пробачить Михайла заради спокою доньки. Вони офіційно помирилися, і сімейне життя пішло далі своєю чергою. І наче звичне щастя знову повернулося до їхнього затишного дому.
Михайло так само справно заїжджав за Анею на роботу вечорами. Вони разом їхали по доньку в садочок і проводили вільний час дружною родиною. А через якийсь час усе остаточно вляглося й повернулося на круги своя.
Але одного разу Анна знову випадково побачила Михайла з іншою жінкою…
