Познайомилися вони у веселій компанії спільних друзів, на чиємусь дні народження. Михайло був дуже товариський, милий, умів гарно залицятися, до того ж він працював молодим терапевтом у районній поліклініці.
Аня в перший же день їхнього знайомства зізналася, що теж мріяла піти в медицину. «Та які твої роки, — променисто усміхався тоді Михайло. — Ще обов’язково станеш лікаркою, і будемо ми з тобою колегами».
Але колегами по роботі вони так і не стали. Зате дуже швидко між ними виникли ніжні романтичні стосунки, що невдовзі перейшли в близькі. Уже за пів року закохані подали заяву до РАЦСу.
Аня анітрохи не сумнівалася, що нарешті зустріла свою долю. Та й сам Михайло був неймовірно задоволений і щасливий. Тільки от його суворі батьки, які жили в іншому місті, висловлювали явні сумніви.
А чи підходить ця Аня їхньому синові? Він усе-таки дипломований лікар, а вона — проста перукарка. Ні, відкрито вони свого невдоволення не висловлювали.
Усі їхні сумніви просто витали в повітрі, у телефонних розмовах і під час особистих зустрічей. Особливо це відчувалося, коли молоді поїхали на Новий рік до них для знайомства. Мовляв, Анечко, ви така мила й наївна простота.
Дівчина все прекрасно розуміла, але намагалася не надавати цьому великого значення. Адже їй належало жити не з батьками Міші, а з ним самим. Утім, вони невдовзі помітно заспокоїлися, коли приїхали до молодих із візитом у відповідь.
Квартира Ані, що дісталася від покійних мами й бабусі, була дуже пристойною, тут нічого не скажеш. Вона містилася в самому центрі міста й тішила високими стелями. Так, невеликий косметичний ремонт був потрібен, але це вже було другорядне.
Квартира була лише двокімнатна, зате дуже простора й світла. Словом, до весілля батьки Міші остаточно змирилися з вибором сина й більше не противилися. Вони навіть істотно допомогли з фінансовою організацією святкового заходу.
І все потім складалося просто чудово, Аня була найщасливішою на світі. А коли народилася донечка Поліночка, взагалі здавалося, що ідеальнішої родини просто не існує. Михайло був дуже зайнятий роботою, але вільний час завжди присвячував дружині й маленькій доньці.
Вони часто гуляли в зеленому парку всі разом. Коли Полінка трохи підросла, ходили з нею на веселі атракціони й до цирку. Аня щиро прагнула бути чудовою дружиною й прекрасною мамою.
За собою вона завжди ретельно стежила, доньку пестила й голубила. Чоловік завжди ходив на роботу в випрасуваній сорочці, вдома панував ідеальний порядок і чекала смачна їжа. Аня до трьох років сиділа в декреті з улюбленою Поліною.
Потім вона вийшла на роботу до перукарні, що була зовсім поруч із поліклінікою чоловіка. Це було дуже зручно для логістики їхньої родини. Вранці відвозили доньку до дитячого садка, потім їхали на роботу в один бік.
А ввечері Міша забирав Анну додому машиною. Колеги Ані щиро заздрили їй білою заздрістю. Такий у неї неймовірний красень-чоловік, дуже турботливий, та ще й шанований лікар.
І тільки літня перукарка Тамара невдоволено кривила губи й усміхалася скоса. Одного разу вона прямо сказала: «Ох, Анно, покаже ще твій чоловічок себе у всій красі». Молода жінка тоді лише здивовано подивилася на Тамару й нічого їй не відповіла.
Вона вирішила, що колега ляпнула це виключно з жіночої шкідливості. Тамара взагалі була дуже їдкою дамою за своєю натурою. А потім несподівано сталося перше серйозне потрясіння.
До них у салон записалася молоденька приваблива дівчина й потрапила саме до Анни. Та ввічливо всадовила її в крісло й доброзичливо уточнила побажання клієнтки. Дівчина з легким цікавістю подивилася на майстриню й показала, як і де треба вкоротити волосся.
І начебто процес стрижки йшов цілком нормально. А потім у клієнтки в сумочці несподівано задзвонив телефон. Аня сама люб’язно подала їй апарат із робочої тумбочки.
«Ой, Мішо, — дзвінко затараторила дівчина, — а я зараз у перукарні, ага. У мене ж прийом до обіду сьогодні був, так? А ти… Ах, у тебе ще два складні виклики лишилися.
Добре, дорогий, я з перукарні вийду й тобі одразу наберу. Так, у нашому улюбленому кафе обов’язково зустрінемося», — щебетала клієнтка. Аня в цей час звично клацала гострими ножицями, намагаючись не подавати виду.
Здавалося б, скільки Міш живе на білому світі, але слова дівчини змусили її сильно насторожитися. Річ у тім, що, подаючи телефон, вона встигла прочитати ім’я того, хто дзвонив: «Коханий». Та й чоловічий голос у слухавці був до болю схожий на голос її чоловіка.
Підстригла вона дівчину абсолютно нормально, але стала дуже задумливою й розсіяною. А коли клієнтка легкою ходою випурхнула з їхньої перукарні, Анна попередила господиню й кинулася слідом. Перукарка Тамара співчутливо й з розумінням дивилася їй услід.
Чи це Ані тільки привиділося, коли вона на секунду озирнулася вже на самому виході? Клієнтка дзвінко цокала підборами попереду, а Анна йшла за нею на шанобливій відстані. Якоїсь миті дружина мимоволі відступила назад і завмерла.
Назустріч дівчині радісно поспішав саме її законний чоловік. Він підбіг, ніжно поцілував її й щось сказав із радісною усмішкою. А потім випадково озирнувся й у натовпі побачив її, Анну…
