У перукарні того дня було людно. Одні клієнтки щойно йшли, як у крісло вже сідали нові. Деякі пані мало не зі сльозами благали прийняти їх без запису.
Адміністраторка Катя тільки й встигала всім відповідати: кого відправити, кого скерувати до потрібного майстра. Зрозуміло, панувала передсвяткова метушня. Завтра наставало довгоочікуване 8 Березня.
Усім жінкам — від найменших і до безкінечності — хочеться мати приголомшливий вигляд. Майстри монотонно робили свою роботу, тільки й чути було, як цокають ножиці та шумить фен. Між ділом клієнтки перукарні жваво спілкувалися.
Цього дня, крім звичних запитань про стрижки, додалися розмови про підготовку до застілля й подарунки. «Ой, я своєму сказала, щоб не дарував мені тих тюльпанів, — розповідала одна з пані з фольгою на голові. — Набридли вони вже, і який із них зиск?»
«За цю ціну можна купити пристойну сковорідку», — закінчила вона думку. «Сковорідку?» — хихикнула перукарка Юлія, зовсім іще молоденька дівчина. «Ні, я хочу саме гарних квітів.
Хай вони й стоять недовго, зате це дуже красиво. Це ж 8 Березня, а сковорідку можна й іншим разом купити, просто так». «Ні, люба, — озвалася старенька з іншого крісла.
— Хороший посуд — це дуже добрий подарунок. А “просто так” може в житті ніколи й не статися. Мені ось дід на Новий рік новий казан подарував.
Я сама його про такий подарунок попросила. Ой, який же плов у ньому чудовий виходить! От усе життя, наче, я його непогано готувала, а в цьому казані виходить найкраще».
Обговорення плавно перейшло в русло того, які страви обов’язково мають бути на святковому столі. Оселедець під шубою і м’ясо по-французьки були в беззаперечних лідерах. Анна мовчки слухала все це, енергійно клацаючи гострими ножицями.
Її клієнтка теж активно брала участь у загальній розмові. Кілька разів вона й Анну хотіла втягнути до бесіди, але та вперто мовчала. Восьме березня — головне жіноче свято.
Прекрасна половина людства перебувала в передчутті обов’язкової уваги з боку своїх чоловіків. А як було Анні? Їй не було від кого чекати цього теплого піклування.
Хіба що зять із іншого міста подзвонить привітати, та вічно напідпитку сусід, ненароком побачивши її на сходовому майданчику, кине чергове: «Зі святом». Пів року тому Анна офіційно розлучилася з чоловіком і вигнала його. І досі на душі було дуже гірко й боляче.
Разом вони прожили майже 25 років, готувалися до срібного весілля. Донька вже вийшла заміж, і, здавалося б, живи та радій, але все склалося інакше. Анна, закінчивши з останньою клієнткою, привела до ладу робоче місце й поспішила піти з перукарні, хоча колеги ще затримувалися.
Вони вирішили розпити пляшечку ігристого вина, але Анні все це було зовсім не до душі. Вона вийшла надвір, де вже сутеніло й дув гидкий сирий вітер. Жінка натягнула шапку аж до брів і накинула капюшон тоненької синтепонової куртки.
Так, зарано вона вирішила перевдягтися у весняне пальто. Аня поспішила на зупинку в надії, що її маршрутка ось-ось підійде, бо так і закоцюбнути недовго на цьому пронизливому вітрі. І наче хтось згори підслухав її думки.
Не минуло й хвилини, як підлетіла потрібна маршрутка з одним вільним місцем. Аня встигла вдало заскочити до неї, сіла, притулившись чолом до холодного скла, і замислилася про своє минуле. Так уже сталося, що останнім часом вона тільки й думала про минуле, розуміючи, що нічого вже не повернути.
Їй здавалося, що життя, мабуть, уже безглуздо минуло. Було дуже прикро, що не стала вона тим фахівцем, ким мріяла. Було сумно, що зустріла не ту людину, і боляче, що нічого вже не виправити.
Єдине, що справді гріло її душу, — це донечка Поліна, розумниця й справжня красуня. А колись Анні щиро здавалося, що все в її житті буде краще за всіх. У далекому дитинстві мама й бабуся в ній душі не чаяли.
Дівчинка виросла у величезній любові й постійній турботі. Мама працювала медсестрою в поліклініці, а бабуся була почесною працівницею освіти. Усе своє життя вона трудилася в дитячому садку і багато років була там завідувачкою.
Маленька Аня спочатку мріяла стати вихователькою, як улюблена бабуся. Але одного разу, побувавши на роботі в мами, твердо вирішила, що буде лікаркою. Можливо, так зрештою й сталося б, якби не кілька трагічних обставин.
Бабуся раптово померла, коли Аня вчилася в дев’ятому класі. А мама трагічно загинула, коли дівчина щойно закінчувала школу. На пішохідному переході її на смерть збив нетверезий лихач.
І залишилася юна Аня зовсім сама на всьому білому світі. Свого батька вона не знала, бо мама ніколи про нього нічого не говорила. Аня все думала, що пізніше поговорить із нею відверто, але так і не встигла цього зробити.
Після всіх цих страшних переживань дівчина найменше думала про вступ до медичного інституту. Випускні іспити вона склала абияк, а термін подання документів пропустила. А коли трохи оговталася від горя, зрозуміла, що треба якось жити далі.
На шматок хліба теж треба було чесно заробити. От і пішла вона спочатку працювати посудомийкою, потім змогла закінчити курси перукарів і почала робити людей красивими. А про свою головну дитячу мрію вона назавжди забула.
З майбутнім чоловіком Аня випадково познайомилася, коли їй виповнилося 19 років….
