Вона демонстративно сіла в першому ряду, поправляючи діамантове кольє — те саме, за вісімсот тисяч, куплене на вкрадені гроші. Регіна окинула мене поглядом переможниці, погано приховуючи тріумф. Слідом увірвалася Маргарита Львівна: чорна сукня від Chanel, перли у три ряди й вираз обличчя римської патриціанки на гладіаторських боях.
Вона вмостилася поруч із Регіною, і вони відразу почали перешіптуватися, не приховуючи пожвавлення. Вони прийшли насолодитися видовищем мого приниження. Ігор Павлович з’явився останнім, величний і мовчазний.
Він окинув мене єдиним поглядом, тим самим, яким оцінюють порожній простір, і сів поруч із дружиною. Мій адвокат, Аркадій Семенович Блінов, літній юрист із безплатної консультації, виглядав блідою тінню на тлі команди Краснова. Але це було частиною плану: ніхто не мав запідозрити підступу.
Суддя Галина Антонівна Вершиніна, жінка років п’ятдесяти п’яти з проникливим поглядом за строгими окулярами, зайняла своє місце й оголосила засідання відкритим. «Слухається справа про розірвання шлюбу між Сіверцевим Глібом Ігоровичем і Сіверцевою Зоєю Андріївною», — промовила вона. Краснов підвівся, поправляючи ідеальну краватку.
«Ваша честь, мій клієнт — шанований підприємець, власник успішної компанії „Сіверцев Девелопмент“». «Вісім років тому він одружився з любові, але, на жаль, подружжя виявилося надто різними людьми». «Пані Сіверцева не має вищої освіти…»
«Перепрошую, є диплом маркетолога», — несміливо заперечив мій адвокат. «Який вона не використовувала останні вісім років, — незворушно продовжив Краснов, відмахуючись від заперечення, як від надокучливої мухи. — Увесь цей час пані Сіверцева жила на повному забезпеченні чоловіка, не працюючи й не приносячи жодного доходу до сімейного бюджету».
«Мій клієнт просить розірвати шлюб із мінімальними аліментними зобов’язаннями, зважаючи на відсутність спільних дітей і працездатний вік відповідачки», — підсумував адвокат. Потім слово надали Маргариті Львівні, і вона розгорнулася в усій красі. Її свідчення були шедевром завуальованого хамства.
«Я дуже старалася прийняти Зою в нашу родину, — почала вона голосом стражденної праведниці. — Але, як би це висловитися делікатно, різниця у вихованні й освіті постійно давалася взнаки». «Мій син із найкращих спонукань намагався допомогти їй розвиватися»…
